25серпня2019

ГОЛОВНА КУЛЬТУРА Анатолій Коверга: природознавець, який своїм життям поєднав Кіровоградщину та Крим (ФОТО)

КУЛЬТУРА

Анатолій Коверга: природознавець, який своїм життям поєднав Кіровоградщину та Крим (ФОТО)

2019 08 05 13 45 47 909Легендарному директору Нікітського ботанічного саду, що в Криму, визначному вченому ботаніку й дендрологу Анатолію Ковергзі (1904-1989) у цьому місяці виповнилося б 115 років від дня народження.

Серед кропивницьких краєзнавців немає єдиної точки зору щодо дня народження уродженця Тернівки Новоархангельського району. Тому спиратимемося, як на найбільш вірогідну інформацію, на некролог з газети «Советский Крым» від 7 липня 1989 року, де говориться, що народився він 27 серпня 1904 року.

Власне, про рід Ковергів з Тернівки Новоархангельського району мало що відомо. Примітно тільки, що з дитинства односельці звали його Тодосієм. Нібито під час революційних подій 1917-1921 років був поранений. З юних літ виявив здібності до навчання.

2019 08 05 13 46 31 015"Коли в рік смерті Анатолія Коверги його дружина Єлизавета Львівна, спеціально завітала з Криму до тодішнього Кіровограда, щоб передати до нашого музею частину його архіву, відкрилося багато нового, цікавого. Ось тримаю в руках «Студентську картку», виписану на ім’я Коверги Анатоля Теодоса Софроновича, котрий з вересня 1927 року навчався на «робфаці Донецького І.Н.О. в місті Луганському». Подвійне ім’я – Анатоль Теодос – в жодному документі в подальшому не фігуруватиме. Можливо за цим свідомо приховано якусь родинну таємниця уродженця Тернівки, пов’язану з «непролетарським походженням», що в майбутньому могло стати на заваді успішній кар’єрі в умовах сталінського тоталітаризму. Далі, з 1930 року, було навчання в Ленінградському університеті, аспірантура, поглиблене вивчення фізіології та біохімії рослин. А вже наукові дослідження в Нікітському ботанічному саду дали можливість у 1939 році захистити кандидатську дисертацію, результати якої щасливо впроваджувалися в практику садівництва. Не випадково, що того ж таки року, на посаду директора Саду Академія сільськогосподарських наук рекомендувала саме нашого земляка", – розповіла завідувач фондами Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Зоя Грицайова.

Особисто мені разом з тоді ще зовсім юною дружиною вперше пощастило вдихнути неповторне повітря Нікітського ботанічного саду в серпні1983 року. Щоб потрапити в холодок бамбукового гаю, гігантських секвоядендронів та небачених японських криптомерій довелося тоді в дивний спосіб, з моря, підійматися до субтропічної казки в гору, хапаючись за звисаючі корені й ліани, - а не згори, від задимленої траси, як зазвичай прийнято. Відтоді бував там неодноразово при кожній щасливій нагоді. Хто знає, може того дня на одній із стежок зустрічалися і з легендарним Анатолієм Ковергою? Директором ботсаду він був з 1939 до 1958 року, але працював там до 1989-го. І кажуть, що навіть пішов у вічність на робочому місці.

Ще в шкільні роки, коли всерйоз мріяв стати біологом, про людський і науковий подвиг Анатолія Коверги дізнався з улюбленого тоді журналу «Юный натуралист». Виявляється, під час гітлерівської окупації найстарішій науковій установі Криму було завдано, здавалося б, непоправної шкоди: в 1941 році до Райху автоколоною вивезли безцінну колекцію гербарію, яку з часу заснування Саду близько півтора століття дбайливо збирало кілька поколінь ботаніків. Тож, коли навесні 1944 року ботанічний сад відвідав Маршал Радянського Союзу Федір Толбухін, Анатолій Коверга довірливо поскаржився йому на страшну і, здавалося б, непоправну біду. (У згаданих фондах музею зберігається світлина, котра, можливо, зафіксувала саме цей момент, оскільки на ній, крім самого полководця і його колег, є також зображення нашого героя поряд з письменником Костянтином Паустовським). Негайно по всіх фронтах розіслали циркулярного листа. Так почалися пошуки легендарного гербарію. Незабаром надійшов і перший відгук. Сповіщали, що колекцію буцімто бачили в польській Познані… Відтоді, втрачаючи й знову отримуючи надію, Анатолій Коверга - неспокійний вчений у погонах полковника - рухався слідком за наступаючими військами (Одер, Зеєловські висоти, Берлін) - від одного звільненого міста до іншого, - консультуючись з німецькими ботаніками, лишаючи позаду небезпечні кілометри доріг Польщі та Німеччини. У квітні 1945 року, коли ще тривали бої за рейхстаг та імперську канцелярію, в штабі фронту на пошуковця чекала товста пачка листів: писали офіцери, солдати, співробітники штабів, кореспонденти фронтових газет, розвідники. Одні в Ліберфельді поблизу Дрездена знайшли «в ящиках багато засушеного сіна в папері», інші в Нойзенхагені щось схоже, ще хтось пропонував негайно вирушати до австрійського Тіролю, але… Всі ті ризикові мандри не приносили очікуваного результату. Поталанило аж у Бенгені, що в Сілезії! Тут, у покинутих конюшнях, серед поспіхом кинутої величезної ентомологічної й орнітологічної колекцій Академії наук Української РСР, серед штабелів книг, вивезених нацистами з бібліотек Києва та інших міст, знайшовся не тільки гербарій Нікітського ботсаду (тобто майже дев’яносто тисяч аркушів з засушеними рослинами), але ще й гербарій інституту ботаніки АН УРСР! Безцінні для науки речі щасливо повернулися в Україну...

2019 08 05 13 49 33 076

З літератури можна дізнатися, що у роки Другої світової війни Анатолій Коверга відзначився і в інших сферах діяльності. Так, у насінні рослини з поетичною назвою "золотий дощ" знайшов і доставив до переробного підприємства замінник імпортному медичному препарату, якого тоді потребували поранені бійці на фронті. Його непересічні знання біохіміка прислужилися й під час створення ефективних запальників до пляшок з горючими рідинами, що широко використовувались в боях з гітлерівською технікою.

…Після мало не детективної історії з поверненням знаменитого гербарію на плечі Анатолія Софроновича лягла величезна й відповідальна наукова та організаційна робота, з якою він успішно впорався і відродив колишню світову славу свого дітища – Нікітського ботанічного саду.

"Не дивно, що в його орденській книжці читаємо записи про нагороди, як бойові, так і трудові: ордени Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани», медалі «За відвагу», «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945»… Були й відзнаки учасника Всесоюзних сільськогосподарських виставок у Москві з 1954 по 1957 роки. Грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1954, 1962). У 1952 році разом з колегами вчений став Лауреатом Державної премії СРСР (тоді Сталінської) в галузі сільського господарства за виведення нових сортів абрикосів, слив, інжиру та маслин. Серед багатьох наукових та популярних праць біолога, таких, наприклад, як «Никитский ботанический сад. Путеводитель» (з 1950 року видання неодноразово перевидавалося), нашу увагу привернуло фундаментальне дослідження «Цитрусовые культуры Китайской Народной Республики», здійснене після поїздки до далекої країни. У нас також зберігається двомовний документ, який завсідчує, що 1 липня1958 року Прем’єр Державної Ради КНР Чжоу Ень-лай вручив Анатолію Коверзі за здійснену ним практичну роботу медаль «Китайско-Советская дружба». Крім того, у післявоєнний період Нікітський ботанічний сад поступово став ще й обов’язковим об’єктом відвідування іноземними делегаціями й почесними гостями. Не обходили увагою цю перлину Криму й члени радянського уряду: Клим Ворошилов, Анастас Мікоян, Олексій Косигін, В’ячеслав Молотов, ім’я котрого, ботсад, до речі, носив починаючи з 1934 року. Збереглося фото, на якому останній з малою онукою позують на фоні південної природи в гурті з господарем Анатолієм Ковергою та відвідувачами Саду", – завершила розповідь пані Зоя.

…Це, звісно, лише невелика дещиця інформації з життя й наукової діяльності нашого земляка, котрий уславив Нікітський ботанічний сад на весь світ. Людини, яку варто пам’ятати й шанувати. Особливо у цю непросту для Криму і Української держави добу.

2019 08 05 13 50 21 022

Федір Шепель,

фото автора