КУЛЬТУРА

Уже саме написання заголовку перфомансу, цього виду сучасного мистецтва, з виділенням у ньому слова «м’ята», налаштовував на щось незвичне. 

Мій сусід по малому залу театру імені Марка Кропивницького, де 29 серпня ставився цей інтермедіальний проект, відомий в місті поет і журналіст Роман Любарський слушно зауважив, мовляв сьогодні, в День пам’яті загиблих учасників АТО, театральну подію варто було б розпочати хвилиною мовчання.

Втім, те, що зробила киянка Оля Михайлюк як перформатор, за півтори години перебування на сцені, умовно кажучи, вмістило в собі не тільки хвилину мовчання, але й щось значно більше. Її пошуки й експерименти, що грунтуються на документальних історіях і особисто побаченому, з живою музикою (контрабасист і акордеоніст), чудовою авторською фотографією, власним аудіо-відео-інтерв’ю з харизматичними учасниками боїв на Донбасі (а отже білим кіноекраном), пластичними номерами з великим шматком чорної матерії, а також малесеньким паростком живої м’яти в горщику посеред сцени, змусили глядачів глибше зрозуміти сьогоднішню війну. Почути її звуки й запахи. Поглянути на її жахи не лише очима людини, але й органами відчуттів решти живої природи, рослин і птахів.

Цікаво, що поки нові глядачі заходили на другий спектакль, а естети вже сперечалися, настільки вдало автор поєднала реалізм, сюрреалізм, документалізм та інші «ізми» в першому, розпочате дійство тривало. Адже режисер Оля Михайлюк скрізь, де ставить «паМ’ЯТАти», – чи то в Старобільську, чи у Варшаві, – обов’язково висаджує там ту м’яту, що стоїть на сцені, ту диво-рослину, що відлякує сморід війни. Цього разу м’ята, після невеличкої пішої мандрівки спекотним Кропивницьким, знайшла свій грунт поблизу бібліотеки імені Дмитра Чижевського. А у відділі мистецтв книгозбірні перформатор поділилася творчими планами.

Отож, фестиваль, гасло якого «Герої серед нас», розпочався на вдало знайденій ноті.

Федір Шепель, 
фото автора