ПОЛІТИКА

Порядок денний освітньої політики в Україні: як змінювалися обіцянки політичних лідерів

У порівнянні з іншими стадіями процесу творення державної політики встановлення порядку денного характеризується ширшим колом учасників. До нього окрім партій (про які йшла мова в попередньому матеріалі)  також належать політичні лідери. Останні можуть виражати та транслювати вимоги різних груп суспільства в пункти порядку денного державної політики через заяви, виступи, інтерв’ю, передвиборні програми тощо.

Упродовж тривалого часу спроби політичних лідерів сформувати порядок денний освітньої політики в Україні не ставали предметом всебічного емпіричного аналізу. Відповідно, політична наука не могла запропонувати як докладного опису даних спроб, так і пояснення останнім. На повсякденному рівні сприйняття названих спроб було зазвичай неточним та фрагментарним. Для прикладу, одна частина виборців могла вважати, що абсолютна більшість політиків взагалі не звертає уваги на проблеми сфери освіти. Інша частина виборців вважала, що всі політики обіцяють учням, студентам, їхнім батькам, освітянам одне й теж саме на кожних виборах.

Будь-який збір та аналіз даних починається з питань, для відповіді на які існуючих джерел інформації недостатньо. У випадку зі спробами політичних лідерів сформувати порядок денний освітньої політики таких питань було декілька. Перше питання стосувалося новизни порядку денного. Чи дійсно політики постійно обіцяють одне й теж саме? Чи все-таки нові проблеми сфери освіти потрапляють в поле їхньої уваги. Друге питання було поставлено щодо кількості обіцяного політичними лідерами. Досить часто кількість проблем, які потрапляють до порядку денного, є результатом боротьби різних сил. Третє питання мало відношення до рівня та пріоритетів в увазі політичних лідерів щодо ключових проблем освіти в Україні.

Окрім дослідницьких питань, також є важливим питання про те, як збиралися та аналізувалися дані. В сучасній західній політичній науці для виявлення розподілу уваги політичних лідерів між суспільними проблемами в більшості випадків проводиться контент-аналіз саме передвиборних програм, а не заяв, виступів тощо. Подібний підхід було використано автором для з’ясування розподілу уваги політичних лідерів між проблемами освіти в Україні. Кодувальна схема складалася з 67 широких проблемних категорій. Усього було проаналізовано 76 передвиборних програм кандидатів у президенти, які брали участь у президентських виборах з 1999 по 2014 рік.

З’ясування таких речей як оновлення, діапазон, рівень й пріоритети уваги політичних лідерів проводилося на агрегованих даних. Останні характеризують увагу політичних лідерів в цілому, а не кожного зокрема. Сукупність проблем, яким приділено увагу, було розділено на дві частини, а саме: ключові та неключові. До ключових віднесено проблеми, яким приділили увагу не менше ніж 10% кандидатів за весь досліджуваний період.

Аналіз зібраних даних дозволяє стверджувати наступне. Найбільше оновлення та розширення переліку проблем освіти, яким приділили увагу політичні лідери мало місце під час президентських виборів 2004 року. Тобто, в той час кандидати в президенти обіцяли як по-новому, так і по багато. Найменший ступінь оновлення переліку проблем освіти спостерігався під час президентських виборів 2010 року. Найбільше звуження переліку проблем трапилося в період президентських виборів 2014 року. Зміни в оновленні та діапазоні уваги до проблем освіти високо корелюють зі змінами в колі учасників виборчих перегонів. Чим більше розширення та оновлення кола учасників виборчих перегонів, тим більше розширення й оновлення переліку проблем освіти, артикульованих під час виборів, і навпаки.

Окрім цього, також можна виділити декілька тенденцій у змінах уваги політичних лідерів до ключових проблем освіти (дані, які відображають рівень та пріоритети уваги політичних лідерів, представлено нижче в таблиці 1). Перша тенденція, а саме помірне зростання уваги, спостерігається по відношенню до таких проблемних категорій, як: «зміст, обсяг і рівень освіти», «відповідність освітніх послуг держстандартам», «заклади загальної середньої освіти». Друга – слабке зростання уваги, стосується наступних проблемних категорій: «державна політика в освіті», «рівність в здобутті освіти», «фінансово-господарська діяльність закладів освіти». Третя – майже без зміни уваги, відноситься до такої проблемної категорії як «доступність освіти». Четверта – слабке падіння уваги, спостерігається по відношенню до таких проблемних категорій як «права вихованців, учнів тощо», «гарантії держави пед. та пед.-наук. працівникам», «заохочення пед. та пед.-наук. працівників». П’ята – помірне падіння уваги, відноситься до наступних проблемних категорій, а саме: «безкоштовна освіта», «права та обов’язки пед. та пед.-наук. працівників».

Василь Кулик,

викладач кафедри філософії, політології та міжнародних відносин

ЦДПУ ім. В. Винниченка