ПОЛІТИКА

Вадим Бойченко: Маріупольці чекають на допомогу міжнародної спільноти

Вчора, 21 червня, у Кропивницькому відкрили центр допомоги маріупольцям, які внаслідок військових дій, були змушені шукати прихисток в інших містах України.

Підтримати своїх земляків приїхав сам Маріупольский міський голова Вадим Бойченко.

Законно обраний очільник міста-героя розповів журналістам про перші дні окупації, дії місцевої влади та поділився планами на майбутнє.

– За чотири доби місто було повністю оточене. На мою думку, ми не до кінця оцінювали масштаби цієї війниу. У нашій уяві то було щось на кшталт подій 2014 року і, на жаль, нас це трохи розслабило. Але все пішло геть за іншим сценарієм: ми чекали ворога зі сходу, а він – зайшов зі спини. Поки не розпочалися вуличні бої, міська адміністрація працювала в місті.
Від першого березня з Маріуполя нікого не випускали. Ті, хто намагався втекти, доїхавши до першого блокпосту, отримували від окупантів відповідь: ми маємо наказ не випускати жодного місцевого. Тому було прийнято рішення, що я маю сам виїхати й організувати роботу по евакуації. І ми почали працювати над цим. П’ятого березня оголосили про першу можливість. Але росіяни мали інші плани. Вони не хотіли евакуйовувати місцеве населення в бік української держави, а залишити їх у місті і використовувати, як живий щит.
Лише 13 березня нам удалося перетнути межі Маріуполя. Я особисто очолив першу колону і ми поїхали в окупований Бердянськ. Але без режиму тиші. Змучені, втомлені, розірвані зсередини, люди їхали на понівечених автівках, під обстрілами, повз тіла загиблих – дітей, літніх людей, жінок.
Саме в Бердянську я зустрів свою матір, яка з 5 по 15 березня перебувала у драмтеатрі з моїм татом, братом, його дружиною та маленьким синочком. До цього часу я не розумів, чи живі вони взагалі. Мама моя із розривом шлунку на адреналіні, як і більшість маріупольців з вадами здоров’я, трималася і йшла, а потім знесилена впала. Наразі, дякуючи Богові, з нею все добре. Але таких історій і випадків, як моя особиста, дуже багато.

– Що для вас Маріуполь сьогодні і які плани на майбутнє?

– Хочу сказати лише одне: щоб там не було, ми маємо розуміти і знати – хто наш головний ворог сьогодні, і що сталося.
24 лютого Путін оголосив нам війну. Він прийшов плюндрувати, руйнувати наш Маріупроль та грабувати й убивати його мешканців. Він казав, що це буде визвольна операція. Та ми маємо розуміти, що кожен маріуполець, так або інакше має історично російське походження. 98 відсотків населення – російськомовні. Але це його не зупинило.
Росіяни не бачили у себе такого розвитку, який відбувся у нас. Маріуполь за останні сім років трансформувався у сучасне європейське місто. Адже що таке Україна – це винятково розвиток, що таке Росія – це руйнація.
І головне – ми знаходимося на своїй землі, ми будемо брати лише своє. Ми обов’язково повернемо всі наші кордони , ми повернемо та відбудуємо наново наш героїчний український Маріуполь.

– Чи є інформація скільки зараз людей ще залишаються в окупованому місті й яка там зараз гуманітарна ситуація?

– Відносно сумної статистики, то від початку російського вторгнення, ця війна наробила більше вбивств ніж за два роки фашистської окупації в Маріуполі. Німці вбили понад 10 тисяч населення. Щодо сьогоднішніх загиблих, наші обережні цифри – це за 20 тисяч місцевого населення. Росіяни спалили 1356 будівель та багатоповерхівок.
Нам удалося за цей час усіма правдами та неправдами евакуювати до Україна понад 200 тисяч маріупольців. Примусово депортовано до Росії – понад 50 тисяч людей. За кордоном – майже 40 тисяч. На жаль, у місті досі залишається понад 100 тисяч місцевого населення, які сьогодні перебувають, як у гетто. Над ними продовжують знущатися, адже в Маріуполі немає електропостачання, питної води, треба знаходити і добувати десь їжу.
Гуманітарна ситуація також досить складана. І до цього ще додамо епідемічну складову: у місті не працюють каналізація, система збору сміття. Росіяни утворили велике поховання, а місцеве населення було змушене робити стихійні. І все це зараз руйнується літом і дощем та рухається у бік річок і моря, чим отруює ті колодязі, криниці, де мешканці добувають воду. Лікарі та фахівці кажуть, що це літо може вбити ще тисячі маріупольців.
Тому наша міжнародна спільнота має об’єднатися заради порятунку життя тих, кого примусово утримують у місті. Вони чекають на порятунок. Адже за весь час жодна міжнародна місія, підкреслюю, за винятком Азовсталі, не доїхала до міста. Чому? Тому що особисто Пунтін привласнив собі право на евакуацію, на те, аби вирішувати – жити або помирати маріупольцям. Коли відбулася перша нарада пана Кулеби і Лаврова, наш міністр закордонних справ попросив дати дозвіл на початок евакуації. Лавров відповів, що не має повноважень приймати будь-які рішення щодо Маріуполя.
Також дуже важливо розуміти ситуацію щодо внутрішніх ворогів. Їх теж треба знищувати, забороняти і виключати з лав депутатів. Я говорю про ОПЗЖ. Це – ворожа сила, яка фінансується Російською Федерацією. Вона була і залишається.
Вони руйнували склади з їжею для наших укриттів, а потім казали, що ми не були готові. Вони знаходились поміж нас і зсередини коригували вогонь, займалися пропагандою, нищили інфраструктуру. Як можна було за тиждень знищити 15 електровводів до міста? Треба ж мати фах і знати, де це знаходиться. Я – міський голова не знав про це, а вони знали. За тиждень нас повністю позбавили електропостачання, водопостачання, зв’язку – залишили в режимі тиші. ОПЗЖ має піти з нашої держави, треба збороняти все, що має спільного з ОПЗЖ. Саме ці покидьки, які перейшли на бік РФ, які проголосили себе владою, коригували вогнем, саме вони руйнували місто і вбивали людей. Це Хармишев і Іващенко, які очолюють сьогодні окуповане місто і сприяють загарбникам.

Читайте також: В обласному центрі започаткували проєкт, спрямований на підтримку внутрішньо переміщених осіб (ФОТО)