20липня2019

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. ІСТОРІЯ Кропивничани цікавляться біографією свого земляка літератора Петра Голоти – «людини 33 нещастя»

ІСТОРІЯ

Кропивничани цікавляться біографією свого земляка літератора Петра Голоти – «людини 33 нещастя»

Останнім часом в літературно-краєзнавчому середовищі міста на Інгулі заговорили про призабутого нині поета й прозаїка 20-30-х років минулого століття Петра Голоту, котрий розпочинав свою літературну діяльність ще на сторінках єлисаветградсько-зінов’ївської преси.

2019 03 25 08 06 21 746Зокрема, в зв’язку з цим його ім’я  і згадується на сторінках книг Володимира Боська «Історичний календар Кіровогроадщини» та Володимира Поліщука «Час псевдонімів і робкорів».

Втім, до сказаного кропивницькими краєзнавцями, чимало цікавого до біографії Петра Голоти можна додати, заглянувши й до антології «Беладонна. Любовний роман 20-х років», що з’явилася в серії «Наші 20-ті» у київському видавництві «Темпора» в 2016 році. Її упорядник літературознавець Ярина Цимбал у передмові до коротких романів Петра Голоти «Бруд» та «Розвага» повідомляє, що «Петро Голота - це «людина 33 нещастя». Народився він з іменем Петро Іванович Мельник 1902 року в селі Балашовка. У різних джерелах написано, що це на Одещині або ж на Херсонщині, але нині це село в межах міста Кіровограда. Мікрорайон досі так і називається – Стара і Нова Балашівка. Від назви малої батьківщини походять і перші псевдоніми Голоти – Балаш і Балашівський. Псевдонім Голота теж зрозумілий: багатодітна родина страшенно бідувала, батьки, брати й сестри наймитували… Змалку у хлопця проявилося художнє обдарування: він талановито малював і ліпив із глини. Та у дванадцять років його теж віддали в найми. Господарі йому трапилися жорстокі й немилосердні, й Петро вирішив укоротити собі віку, кинувшись під поїзд… Без лівої руки він продовжував малювати, ліпити, писав вірші. Його талант помітили багаті меценати і влаштували до Єлисаветградської чоловічої гімназії. Під кінець навчання Мельник перейшов у щойно відкриту українську гімназію й одночасно відвідував вечірні технічні курси. Тоді ж таки почав друкуватися у місцевих виданнях під псевдонімом Голота, вступив до комсомолу… Як поет незабаром прославився на весь Єлисаветград… Уже 1921 року вийшла перша збірка віршів «Тернистий шлях до волі й освіти», яку видав Єлисаветградський повітком КП(б)У».

Поширювану в Кропивницькому інформацію, що нібито Голота відвідував літературний семінар Валерія Брюсова в Москві, Ярина Цимбал ставить під сумнів.

2019 03 25 08 08 45 570Вступивши до Спілки селянських письменників «Плуг» 1923 року, він не тільки активно публікується в харківській періодиці, але й сам перебирається до тодішньої столиці Радянської України. Лишилася світлина, на якій Петро Голота сфотографований поряд з такими тогочасними знаменитостями, як Микола Хвильовий, Майк Йогансен та Володимир Гжицький. Надалі він мав чималий доробок у вигляді збірок поезії, прози та публіцистики. Окремі речі мали біографічний характер (повісті «Далина», «Аль-кегаль»). У спогадах Юрія Смолича є розповіді про те, що в стані алкогольного сп’яніння він «наголошував на своїх націоналістичних настроях… А коли відбувалися арешти поміж письменників, Голота, добре підпивши, признавався, що він секретний співробітник ДПУ… Невдовзі він завішувався (із зашморгу його витяг Бузько)».

Ярина Цимбал має власне бачення й «загадкової білої плями на десять років» у житті нашого героя. Мовляв, так, «з 1932 року Голота не друкувався. Проте й інформація його репресії, яка з’явилася зовсім недавно, не має документального підтвердження і викликає великі сумніви. Людина, яка перед самою війною звільнилася з неводі, як пише Вікіпедія, не може працювати на прифронтовій радіостанції «Дніпро», а після визволення Харкова – в обласній газеті «Соціалістична Харківщина». Донедавніх в’язнів не посилали одразу по війні в Західну Україну… Можна припустити, що письменник справді співпрацював з органами…».

Як бачимо, на часі не лише повернення до українського читача кращих творів Петра Голоти, які попри все поступово з’являються, але й ліквідація ряду білих плям у його біографії. Тобто документальне підтвердження або ж спростування гіпотез, які висувають місцеві та столичні дослідники щодо важливих подій у житті цієї справді незвичної людини.

Федір Шепель