ІСТОРІЯ

Письменники Кіровоградщини – учасники Другої світової війни (ФОТО)

Напередодні Дня пам’яті та примирення й Дня Перемоги звернулися до міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, щоб дізнатися про участь в подіях Другої світової війни письменників-уродженців Кіровоградщини.

У короткій оповіді важко розповісти про всіх славних земляків – тодішніх і майбутніх поетів і прозаїків, - обпалених війною 1939-1945 років. Розповім про двох. Так, уродженець Єлизаветградківки, що на Олександрівщині, Сава Голованівський (1910-1989) пішов на фронт у червні 1941 року. Його бойове слово лунало на хвилях фронтового радіо, зі сторінок багатьох газет. Наприкінці того неймовірно тяжкого року, під час наступу 6-ї армії отримав тяжке поранення під Лозовою, що на Харківщині. Велику популярність здобула його «Пісня про мою Україну» (1942).

Я вірив, що ворог тебе не поборе,

І ворог тебе не зборов, –

Він ще відповість за гірке твоє горе

І кров’ю заплатить за кров.

І слава твоя оживе неодмінно,

І доля розквітне ясна, Моя Україно,

Жива Україно,

Блакитна моя сторона. 

Під час війни вийшло дев’ять збірок поезій та нарисів Сави Голованівського. Одну з них разом з архівом Сави Овсійовича подарувала музею вдова письменника киянка Катерина Трохимівна. Маємо у фондах декілька світлин поета військової доби: у воронезькому шпиталі після поранення (1941), з Леонідом Первомайським (1942), разом з військовими кореспондентами. Додам, що вдруге Саву Голованівського поранено влітку 1943 року під Білгородом. Війну він закінчив у Берліні у званні полковника. За ратний подвиг нагороджений орденами й медалями. Тривалий час воєнна тематика бриніла в його творах. Ще один наш земляк, уродженець Єлисаветграда Арсен Тарковський (1907-1989), мав «бронь» і міг відсидітися в тилу.            

Але совість і почуття обов’язку не дозволили йому скористатися привілеєм. Він написав одинадцять (!)  заяв з проханням відправити на фронт, де опинився в грудні 41-го. У 1942 році написав майже пророчі вірші: 

Немецкий автоматчик подстрелит на дороге,

Осколком ли фугаски перешибут мне ноги,

В живот ли пулю влепит эсэсовец-мальчишка,

Но все равно мне будет на этом фронте крышка,

И буду я разутый, без имени и славы,

Замерзшими глазами смотреть на снег кровавый. 

Орденом Червоної Зірки військовий кореспондент Арсен Тарковський нагороджений за те, що під час штурму висоти, замінив убитого командира роти, а підрозділ успішно завершив атаку. У грудні 1943 року під Городком, що на Вітебщині, отримав поранення від розривної кулі. Ампутацію лівої ноги проводили тричі. Почалася газова гангрена. У січні 1944 року гвардії капітана доправляють у шпиталь в Москву, де в результаті ще однієї операції гангрену зупинили, - розповіла директорка літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого Лариса Хосяінова.

Додамо, що у травні виповнюється 110 років від дня народження Сави Голованівського. А для Арсена Тарковського нинішня будівля музею колись була теж не чужою. Пригадаємо, що його батько - Олександр Тарковський, – рідний брат Надії Тарковської, першої дружини Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) уже з десятирічного віку виховувався в родині Тобілевичів, тобто у будинку, де нині знаходиться літературно-меморіальний музей міста Кропивницький.

 Федір Шепель,

 фото літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого