З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

ЕНЕЙ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Якогось тижня, у неділю

(Уже й забулося число)
Чи з перепою, чи з похмілля
Енея в пекло занесло.
Таке уже не раз бувало:
Зайде бурлака до підвалу,
Прийме, як водиться, на грудь,
А далі вже і сам не знає,
Куди ото і з ким чвалає,
Куди його чорти несуть.

Тепер Енея аж у пекло
Чортам занесло на покорм.
Там все поблідло і поблекло,
Як в Україні без реформ.
Ні звізд, ні місяця не видко,
Зате чорти шмигають швидко,
І кожен при своїх ділах:
Дровець сухеньких підкладають,
Живицю з сіркою мішають.
Пала вогонь, великий страх!

Смола, неначе борщ, кипіла
І булькала у казанах,
Де разом грішники сиділи,
Як москалі у Сандунах.
Видать, чимало нагрішили,
Отож пеклися і горіли,
Хто, як, за віщо заслужив.
Пером не можна описати,
Потреб немає, щоб брехати,
Яких багацько в пеклі див!

«Крутих» за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що все поприхватизували,
Людей обвівши як лохів,
Собі всього нагрібши з гаком,
Залишили їм дулю з маком
Та купу зайвих папірців.
Чорти за ними приглядали,
Залізним пруттям причащали,
Коли хтось вислизнуть хотів.

Багатим і скупим вливали
Розтопленеє срібло в рот,
А борзописців заставляли
Лизать гарячих сковород –
Бо путнє щось писали лише,
Про тих, хто їм заплатить більше,
Аж іскри сипались з очей.
А ті, пролізши в депутати,
Високі зводили палати
І чхать хотіли на людей.

Тут всім чинушам без розбору –
Начальникам, секретарям
Давали в пеклі добру хльору,
Всім по заслузі, як котам.
Сиділи там прем’єр-міністри –
І обскуранти, й реформісти,
Судді, підсудки, писарі,
Які одне лиш тільки знали –
Щодень «колядників» приймали
І одбирали хабарі.

Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розтинали на бику,
Натуру мав він дуже бридку,
Кривий душею для прибитку
І довго хукав на печать,
На щось там посилався всує,
Аж поки дядько зметикує,
Що «надо ждать» – це «надо ж дать».

Були тут дилери проворні,
Із тих, що набридали нам,
І на аршинець на підборний
Поганий продавали крам.
Усякі шулери, кидали,
По світу нашому вздихали,
Що рано їх забрала смерть,
Що трохи слави учинили,
Не всіх на світі подурили,
Не всім успіли морду втерть.

Були розумні філозопи,
Що в світі вчились мудровать,
Були попи і крутопопи
Що мали б паству научать.
Та, як не бачили миряни,
Ці православні громадяни
Гребли усе, що можна взять.
За що хороми будували,
А на миру розповідали,
Що то нисходить благодать...

Гай! Гай! Та ніде правди діти,
Брехня ж наробить лиха більш.
Сиділи тут нудні піїти,
Писарчуки поганих вірш,
Що казна-що надрукували
І гордо груди випинали,
Хоча таланту – ні на гріш.
Великії терпіли муки,
Товкли у мужчирях їм руки,
Щоб за перо не брались більш.

Еней відсіль як відступився
І далі трохи відійшов,
То на другеє нахопився –
Жіночу муку тут знайшов.
Сі всі були в другім загоні,
Як би лошата або коні,
Кляли себе і весь свій рід.
Жінки – старі і молоденькі,
Пригадуючи походеньки,
Паскудили наш білий світ.

Еней спочатку сподівався
Побачити дівчаток ню,
На них бурлака добре знався,
Уже й вхопився за матню.
Але не те його чекало,
Хоч грішниць тут було чимало,
Він як побачив їх, аж зблід
Бо як їм, ніжним по натурі,
При отакій температурі
Не втратити товарний вид?

Еней побачив тут немало
Кип’ящих мучениць в смолі,
Текло із бідних грішне сало –
Так шкварилися на вогні.
Пеклись тут гарні молодиці,
Аж жаль було на них глядіть,
Чорняві, повні, білолиці –
Усі тут мусіли кипіть:
Та, що з усіх трибун брехала,
І та, що партії міняла,
І та, що кілька літ підряд
Горілку сріблом очищала
Та нею щедро напувала
На виборах електорат.

Еней уздрів одну мадонну,
Осмалену, мов головня,
Повірте, і на світі тому
Таке побачиш не щодня .
Казали грішники про неї:
«Згоріла, бідна, за ідею,
Ледь не спалила Конотоп,
За двоязичіє старалась,
Колгоспи повернуть збиралась
І кликала до «Азіоп».

Була собі, нівроку, гожа,
Ще й на Вітренчиху похожа,
Все каламутила нарід.
Наївних Штатами лякала,
На мітингах репетувала,
Після куті мов на живіт.
Вона і тут не нудьгувала:
Під «ІнтернаціоАнал»
Гвоздики відьмам роздавала,
Чортам читала «Капітал»...

Но се були все осужденні,
Які померли не тепер;
Але чека вогонь пекельний
Й на тих, хто досі ще не вмер.
Хто поки на землі гендлює,
Із жиру біситься, жирує,
Й не знає попаде куда.
Еней, на перших подивившись
Та о бідах їх пожурившись,
Пішов у інші ворота.

І як відсіль він відступився,
Ледь не спаскудивши штани,
То на другеє нахопився –
На елітарні казани.
Для тих, що й досі коптять небо,
Сидять давно не там, де треба,
Від’їлися мов кабани,
Богують, роблять все, що хочуть,
З нас крівцю праведную точать,
Не відчуваючи вини.

Сюди потраплять лагоминці,
Завзяті, як у марті кіт,
Котрі з дівками за гостинці
Людський примножували рід.
В Європу чартером літали,
Барсетки Grizzly дарували,
Але не брали до вінця.
А ті, коли від перечосу
Товстіли до самого носу,
Для них шукали фахівця.

Смалитимуть державотворців,
А разом з ними – «царедворців»,
Всіх холуїв і посіпак,
Економістів, фінансистів,
Плановиків і прогнозистів,
А ще партійців, як собак –
Що, як обсіли бідну Трою,
Зробили з неї купу гною
(Відомо ж, як із хама пан),
Пообіцяли будувати,
Натомість стали грабувати,
Вчинивши справжній дерибан.

Сидітимуть тут депутати,
Що продаються через день,
Навчилися й від влади брати,
Та набивати до кишень.
І патріоти, що юрмою
Збирались жизнь віддать за Трою,
Тепер лиш язиком – телень,
Торгуються на посиденьках
Та вечорами п’ють за Неньку
На гроші, вкрадені за день.

А далі – тільки персональні,
Що не персона – то й баняк,
Обслуги індивідуальні
З найпрофесійніших чортяк.....
І, як відомо достеменно,
Розписані всі поіменно,
Для найсановніших осіб,
Для кого все життя – ужинки,
Чиї думки, діла і вчинки
Й Люципера вганяли в стид.

На А – Азаров (чи Азіров) –
Прем’єр, політик, ксенофоб,
До Трої втершись у довіру,
Ледь не поклав нещасну в гроб.
Залишив спадщину нівроку:
Бюджету як і не було,
Через чотири майже роки,
Куди не глянь – одне пахло.
Тепер ховається в Латина
(Як волоцюга попід тином),
На пахолках зриває лють....
Прем’єр у розшуку, злочинець,
Давно його у пеклі ждуть.

На Б стоїть Богатирьова –
Не ті тепер богатирі.
А от, що б, сказать до слова,
То так вважають лікарі.
Лікарні оптимізувала,
Швидку ледь-ледь не розігнала,
До ліків мала інтерес,
З синочком розвела генделі,
В торгах крутила каруселі,
Піднявши ціни до небес.

А нині, підібравши поли,
Ховається від Інтерполу,
Щоб не потрапити під суд.
Та є ще, є ще суд господній,
І ждуть її у преісподній,
Бо цього пані не минуть.
Як і газетниці-мутанту
За те, що зрадила таланту
І стала груддю за гаранта,
Аж ледь не лопнула їй грудь.

На О – відома віп-персона,
Олійник – шулер від закону,
Колись народний депутат.
Писав закон про диктатуру.
Тепер свою спасає шкуру
Десь у Ведмежих болотах.
Вдає із себе інсургента
Та мітить в крісло президента,
Хоча, звичайно, діло – швах.

А цей, на Т – Табачник Діма,
Троянців підколодний друг,
Ніколи не проходив мимо
Того, що проситься до рук.
Дививсь на подвиги і свари
Через московські окуляри,
Учив троянців руки мить.
Книжками гендлював порою
І так крививсь, було, на Трою,
Аж виступав на лобі піт.

На Я – відомий інтегратор,
Той самий нібито гарант,
Недавно майже імператор,
Тепер – в Ростові квартирант.
Сказать, що злодій по натурі,
Вовчисько у овечій шкурі –
Це ще нічого не сказать.
Це той убивця з переляку,
Це той, кого чека гілляка,
Якого Янукович звать.

Коли весь список розтлумачить,
То їх на всю абетку стачить –
За ким щоденно дзвонить дзвін
На З – Захарченко з Клименком.
На Л – казан для Лукаш Лєнки
На С – Ставицький сучий син.
На П – Портнов і Пшонка разом,
На Ц – Царьов за перелазом,
Й таких – далеко не один.

Латин пригрів таких без щоту
Від букви А до букви Я,
Усю мерзоту і сволоту.
Питається: а на... фіга?
Бо завидки беруть Латина,
Що по сусідству є країна,
Де є свій хліб, і річ своя.
Де є тепер своя держава,
Де є народ, а не орава,
І правда де тепер своя.

Еней, почухавшись, попхався
В пекельную подалі глуш,
Як на порозі пострічався
З громадою знайомих душ.
Ішли вони похідним строєм,
Співали «Нумо, гей, до бою»,
Налаштувавшись відчайдуш.

Тут всі з Енеєм обнімались,
Чоломкались і цілувались,
У пеклі бачачи свого.
Еней до всіх їх придивлявся,
До кожного з них признавався,
Знайшов з троянців ось кого:
Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка,
Леська, Олешка і Сізьона,
Пархома, Іська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса –
Не козаки, а ого-го!

Всі як один були при зброї,
Усі померли як герої,
Хто біля Крут, а хто в УПА,
Хто у бою під Сталінградом,
Хто під Дебальцевим під
«Градом»,
А хто на Інститутській впав.
Сміливі, браві, сильні, гожі,
Їм не страшні полки ворожі,
Їм бій, миліший від забав.
Таких у нас тепер немало,
Їх, щоб Вітчизну рятували,
На Лінію сам Бог послав.

– Куди зібралися, братове? –
Еней спитав у земляків. –
Я бачу, що ви знов готові
Вогнем зустріти ворогів.
– У Трою, братику Енею,
Вертаємо на білий світ.
Хіба не чув ти, що на неї
Напав зажерливий сусід?
Не час нам в пеклі загорати,
Йдемо братам допомагати
І захищати свій нарід.

– То хто ж воно – отой сусіда?
Еней збентежено спитав.
– Таке собі, плюгаве з виду, –
Йому Онисько відказав. –
Коротке, лисе, кривоноге,
Та, бачиш, виставляє роги,
І думає собі, що Бога
Уже за бороду спіймав.
Сидить в кремлівському палаці,
Для світу – як чиряк на... спині,
Скоріше б він уже сконав.

Його Латином, кажуть, звати,
Але уже й сюди дійшло,
Що всі «динамівські» фанати
Його прозвали Ла-ла-ло..
Він чоловік таки безбожний,
Хоча і молиться в церквах,
На різні підлості спроможний,
На білий світ наводить страх.
Отож у світі так тривожно:
Відомо, що чекати можна
Від мавпи з бомбою в руках.

– Зупинимо орду криваву! –
Гукнув Еней. – У ваших лавах
Іду Вітчизну захищать.
Як общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять.
А Троя лихо перебуде,
Позбудеться усіх заброд:
«Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!»

Покажем всім, хто лиховодить,
Коли козак на бій виходить,
В нім сила множиться стократ.
Там жизнь – алтин,
а смерть – копійка,
Там лицар – всякий парубійко,
Козак там чортові не брат.
Врага навіки упокоїть
І друга визволить з-за грат...
Любов к Отчизні де героїть,
Там вража сила не устоїть
Там грудь – сильніша від гармат.

«Енеїду» Івана Петровича
Котляревського на сучасний лад
перелицював Броніслав КУМАНСЬКИЙ

Малюнок Анатолія Базилевича