З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Система освіти та виховання в Україні: щось із нею не так

Ми багато говоримо про волю, свободу, вільну націю, традиції славних днів Січі Запорізької, козаків, що попри все любили вольності. Про національну ідентичність і ті речі, що роблять з громадян націю. Саме поняття держава винесу за дужки, бо вона не існую без нації, як той сферичний кінь у вакуумі.

Давайте подискутуємо про те, чи даємо ми ці цінності молоді, учням, студентам – майбутньому національної ідеї за 3-5-10 років? Чи є ці цінності у нас самих – мати іншу думку, критично дивитись на події, аналізувати й не довіряти на слово? Бо ж як виховати вільну людину, коли вона мислить категоріями натовпу? Чи може бути свободолюбивою людина, коли бути не як всі – скорше погано, поза системою. Коли висловити свою думку – релевантно наразитись на осуд.

Ні, я не про моралізаторство, про набагато важливішу, прикладу річ.

Про непросту тему виховання та освіти.

Я народився ще при союзі. Мене і більшості дітей того часу виховували в парадигмі відповідності соціальним стандартам, стереотипам часу. Якщо вам 40+, точно згадаєте від батьків та вчителів такі фрази: А що люди скажуть? Так не положено. Ніхто так не робить. Що про тебе наші родичі подумають? Нащо ти висовуєшся, сиди мовчки. Тобі що більше всіх треба? Для багатьох ці переконання – психотравми на все життя. Багатьом вони життя зруйнували.

Можу помилятись, але зараз усі оті фрази чомусь стають актуальними. Хіба не так?

Хай це буде моя особиста думка, але після розвалу совка наша система освіти, починаючи від школи і до аспірантури, лишилась динозавром, радіо на лампах, застрягши наглухо в трясовині 80-х років минулого століття.

Так, змінились назви предметів, перейменувались виші, комерційна форма навчання. Але суть освіти не змінилась. Я зараз не про формули в математиці, не про ковалентний зв'язок і не про нове трактування літературних творів. Про те, що система освіти не формує Людину, здатну критично мислити, здатну розуміти економічні процеси, здатну відстоювати свої права і усвідомити верховенство закону. Зрештою, здатну ідентифікувати себе як індивідуальність з національною приналежністю. Отією державотворчою національною ідеєю. Але з можливістю вільно розвиватись і бути не як всі.

Немає врахування індивідуальності дитини. Немає права вибору предметів, навіть у старших класах. Усі мають десь у середньому знати все.

Половина, якщо не більше, предметів – теорія, яка насправді ніколи в житті нікому не потрібна.

Кому з вас, мої друзі, згодився синус нуля? Хто з вас займався схрещуванням морських свинок, що б виділити домінантний ген?

А де ж правова грамотність? Де основи економіки, звідки беруться гроші? Як заробити, створити бізнес? Як навчитись критично мислити і перевіряти інформацію на достовірність? Як обрати професію? Де в школах викладають практики з реального бізнесу? Як відокремити можливості від обіцянок, щоб потім не голосувати за $4000 зарплати вчителям? Зрештою, як відбутись в цьому буремному житті?

Переконатись, що закон і право – цінність, а не брошурка, завалена порохами на поличці? Що відстоювати свої права – невід’ємна складова цивілізованої країни, а не «та що я можу зробити»?

5-бальна система оцінювання змінилась на 12-бальну. Це, мабуть, вся реформа і зміни за понад 30 років незалежності. Треба зібрати на штори, ремонт класу і подарунок вчителям на випускний. А хто не здав – урод, на гарні оцінки може не розраховувати. Ось перша справжня наука, з якою стикаються діти в школі. Є знання і є ще щось, що впливає на ставлення соціуму. Не здав, не такий як усі – кажуть або дають зрозуміти і вчителі, і учні, однокласники. Бути не як усі – погано.

А на 10-річчя випуску умовний Сергій, який ледь закінчив школу на трійки, раптом власник успішного бізнесу. А відмінниця Оля – касир в АТБ. Чому? Бо Сергійко погано вчився і не встиг стати частиною системи з її обмеженнями, в нього куди прагматичніші думки поза рамками. А Оля грала за правилами навчання.

Так, я знаю, є багато прогресивних приватних шкіл, коледжів з іноземними викладачами, практикою і все таке. Який відсоток молодих українців може там навчатись.

Ба добре, якщо дитина вчиться в школі великого міста. Там ще є якісь можливості. А якщо це периферія, райцентр або село далі 30 км від обласного центру? Всі експерименти з фізики там закінчуються натиранням ебонітової палички об хутро і іскрою в ніс однокласника.

Може бути комп’ютерний клас, подарований спонсором – колишнім випускником. За решітками і на 10 замках. І вчитель інформатики, який знає відсотків на 100 менше дітей про інформатику. Ні, я не обезцінюю вклад вчителів, то героїчні люди – працювати за таку оплату з сучасними дітьми. Так влаштована система освіти. Ось вам свобода вибору і майбутнє – за замками і решітками.

В школі я непогано грав у настільний теніс. Але пограти можна було лише на перервах і попробуй запізнитись на урок – запис у щоденник. Замість того, щоб відмітити учнів, що гарно грають, розвивати в них ці навики, всіляко підтримувати – покарання. Бо ти, падло, не такий як всі. Карати і всіляко пригнічувати свободу вибору. А коли районні змагання – ти винен школі маєш виступити. Щось мені це нагадує. Винен. Не ми будемо тобою пишатись, винен.

Думаєте, у вишах краще і там виправлять недоліки шкільної освіти? Там розвинуть всі ті якості, які формують національну ідентичність, прагнення справедливості, волю вибору? І не мрійте. Там ваших дітей теорії будуть вчити теоретики, які працюють в рамках затвердженої програми, що не мінялась з 80-х років минулого століття. Та ж сама система, вийти поза рамки якої – анафема. Немає нічого про практику життя, про критичне мислення, про право бути іншим. Ти або в системі, або ізгой.

У мене немає жодних претензій до викладачів вишів, вони, як і вчителі, герої сьогодення. Я з багатьма вузами співпрацюю і знаю, про що кажу. Вони роблять можливе і часто неможливе, аби студентам дати ковток свіжого повітря. Але затиснуті системою навчання, програмою, яку створили теоретики, які жодного дня ніколи не працювали в реальному бізнесі. Бо так каже система. В готелях системи до сьогодні є планово-економічний відділ, радіоточка, графин і 2 стакани на воду.

Так само, як і в школі – купа дебільних предметів, які ніяк не впливають на компетенції спеціаліста, майбутнього менеджера. Знаєте, хто такий менеджер? Людина, що керує процесом. Приймає рішення, бере на себе відповідальність, знає що робити, як працює бізнес. Але для таких компетенцій знання предметів замало. Треба те саме критичне мислення, знання економіки, операційної діяльності, законів тощо.

Але я відволікся від теми. Виші так само не формують індивідуальність. Тільки колективне мислення. Поки не купиш методичку – до екзамену не допущений. В кого немає записів кожної пари теорії екзамен не здасть. Другий досвід на шляху до свободи і волелюбства. Є знання, і є інші фактори, що впливають на оцінку. Не факт, що це знання. Знов формується стереотип: здав на методичку такий як всі, не здав – урод.

Покажіть мені український виш, де вчать фінансової грамотності, де є право вибору предметів, де сила права, а не право сили?

То звідки молодим людям брати національну ідентичність, сприйняття інституту державності, розуміння можливостей і свободи рішень? Звідки тим, кому 18-22 зрозуміти, як влаштоване справжнє, не книжкове життя? Звідки вони будуть боротись за свої права і як будуть впевнені, що головний закон країни не може бути на паузі?

З малку і до повноліття ми заганяємо індивідуальність в натовп. А потім на всяких етерах розказуємо, про колективний синдром. І вигадуємо, що це таке і чому люди так себе ведуть. Не відстоюють права, голосують за відверту ахінею, відвертаються від несправедливості.

Бо ми робимо все, аби вислів «Моя хата скраю» не мав продовження.

Одна установа. Службовець спілкується лише російською. І криє триповерховим матом з погрозами чоловіка, бо він запитав, чи не міг би чиновник говорити українською. В коридорах ще сотня чоловіків. Від 18 до 60 років. Всі очі в землю і ні слова на захист. Бо ми виховали покоління системи. В якої бути не як всі – вирок.

Краще бути натовпом: клеймити за мову, ухилянтів, ВПО, соціальний статус, виїхали/лишились… Так державність ми точно збережемо, коли будемо ненавидіти один одного. Бо ж краще закрити очі, відвернутись, ніж бути поза системою. Допоки на вас сусіди не відвернуть очі. Але коли то ще буде.

Краще бути натовпом, ніж зрозуміти, що ми обираємо менеджерів, які мають бути ефективними, І в той же час розуміти, що ми, саме ми відповідальні за свій вибір. Немає ніякого «так вийшло» і «ну що тепер робити». Є лише пряма відповідальність бути як всі, або створювати цивілізоване майбутнє.

Хочете ще поговорити про волю, свободу та індивідуальність?

Олександр Чорний, 

бізнес-тренер, засновник Smart Education Hotel School