З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Кропивницькі викладачі ЦДПУ імені В. Винниченка про потрясіння від «Червоного» за Кокотюхою

Учора, 16 серпня,  у Кропивницькому відбувся допрем’єрний показ українського історичного фільму “Червоний”.  Це – однойменна  екранізація роману Андрія Кокотюхи.

Сьогодні інтернет-мережі рясніють відгуками про фільм, що вже став подією. 

Щоб пересічному глядачеві, котрий не встиг на допрем’єрний сеанс, стало зрозуміло, що він втратив учора і що все-таки варто надолужити з 24 серпня в кінотеатрі «Портал», коли стрічка надійде в широкий прокат, подаємо думки з цього приводу викладачів Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, оприлюднені ними на власних сторінках у  Facebook.

Ірина Ткаченко:

«Я вчора вимкнула в собі літературознавця/критика/експертку з рецептивної поетики...Я дозволила собі сприймати фільм Червоний як глядач. Бути вільним у сприйнятті, незаангажованим різними науковими підходами до аналізу (повірте, це професійна навичка, яка часто стає дефектом) вдалося і під час прочитання роману Кокотюха Андрій. Це успіх автора, книги, героїв, історії, а тепер і режисера та великої команди, яка створила фільм.Фільм є безкомпромісно якісним. Я з нетерпінням чекатиму на кіноінтерпретацію двох інших сюжетів книги.

На моє переконання – це  реванш українського кінематографа. Це гідна відповідь на всі критичні зауваження\образи/непідтримку/засудження/зневіру/зради на адресу українського кіно, та й у бік всього українського культурного продукту.

Я зрозуміла одну важливу річ: я живу в Україні не Порошенка/Авакова (вчора така думка прозвучала в питанні до актора Игорь Колтовской): я живу в Україні талановитих письменників та акторів, співаків та істориків, громадських активістів та спортсменів, фермерів, вчителів, художників, лікарів, журналістів, які є Україною на ментальному рівні. Цей список агентів впливу і змін великий, і я його не буду прописувати, але переконана, ви зрозуміла про КОГО Я. 

У цьому списку буде багато публічних і не дуже публічних людей, які зараз реанімують нашу країну. Багато з них є в колі моїх друзів. Кожен на своєму фронті, у своїй боротьбі і викликах, але вони такі ж сміливі, як Червоний, і такі ж безкомпрмісні, як і він, тому наша країна не оголошує капітуляцію.

Про фільм: я знову відчувала ті ж емоції, коли читала роман. Андрій Кокотюха – майстер прозового тексту і гострої сюжетики, він уважний до деталей, від того текст сприймається як живий організм. Це література non fiction у чистому вигляді, зі знаком якості українського письменника. Мені вже тоді здавалося, що книга проситься під екранізацію, але я бачила режисером Гая Річі (така собі жіноча забаганка): але та КАРТИНА, яку створила команда під керівництвом Зази Буадзе, є оригінальною і якісною, вражаючою і органічною. Їй віритимуть.

Як і у сприйнятті фільму "Поводир", в мене був свій фактажний фон: розповіді прабабусі Оксани та бабусі Маші. Під час перегляду в мене нарощувалися факти з життя моїх рідних людей, їхні розповіді тієї неавторизованої історії, яка відбулася. Я вірила. Це ті реальні, неекранізовані життєві історії людей, які у фільмі відтворилися через типові сюжетні лінії українців, бо чи не в кожній родині було таке горе. В якійсь із розмов бабуся Маша сказала: "Добре, що батько пропав без вісті на війні, а то б його заслали в ГУЛАГ...".

Боротьба триває. Кожен з нас є бійцем. Дякую, Кокотюха Андрій, та всій вашій команді, які працювала над фільмом, за такий дієвий інструмент, які буде українцям нагадувати, хто вони є, і яка ціна незалежної України.Нехай у кожному з нас говорить Червоний. На ментальному рівні. Українською мовою.

Олександр Ратушняк:

Коли мені 13-й минало, я був приголомшений фільмом «Холодне літо п’ятдесят третього»! Це, мабуть, перший фільм, з якого почалося моє усвідомлення історії не в тонах псевдопатріотичної радянської героїки штибу «Невловимих месників» або «Алєксандра Матросова» та ін., а гіркої правди життя. Тоді я вперше задумався над такими речами, як украдене режимом людське життя, над тим, якою була ціна життя в СРСР. Особливо мене вразила фраза героя А. Папанова: «Об одном жалею – годы! А так еще пожить хотелось, и поработать…». Без перебільшення можна сказати, що це був один з тих фільмів, які прискорили падіння «совка». Тому що імперія тримається на брехні та пропаганді, а кожна краплина правди руйнує її! А цей фільм був сааме таким – правдивим!

З тих пір я багато чого дізнався і зрозумів про ГУЛАГ, читав Багряного і Солженіцина. Прочитав книгу спогадів нашого видатного земляка з Побужжя Володимира Караташа, ветерана УПА та політв’язня про повстання в Кенгірському концтаборі, що вийшла у видавництві «Український пріоритет» у Shovkoshytnyi Volodymyr. Організовував зустріч В.Караташа з нашими студентами, але це крапля в морі! Тема ГУЛАГівських повстань до цього часу так і залишається невідомою багатьом.

5 років тому Андрій Кокотюха видав роман «Червоний», яким увів цю тему в художню літературу. Це був його найуспішніший роман, загальний тираж якого за цей час сягнув п’ятдесяти тисяч. І його я теж запрошував до студентів, а також він виступав у нас на обласному ТБ. Це було у квітні 2013 року. Але хто зараз про це пам’ятає?! Ті події булькнули, як камінь у воду, і забулися в бурхливому інформаційному потоці.І ось, нарешті, екранізація «Червоного»! Це якісно нове кіно, якого ще не було в українському прокаті! Якщо стисло – то я пережив культурне потрясіння! Фільм викликав багато живих емоцій! Я читав роман, але це той рідкісний випадок, коли фільм не став гіршою копією книги, а по-своєму дорівнявся до оригіналу! Дуже-дуже-дуже чудова гра акторів! Без фальші, без патетики, без надміру! Довершена режисура! Вдало підібрано натуру – криворізькі терикони з червоною землею під ногами, де зробили гулагівський концтабір! Ну і сценарій, звісно! За рівнем режисури і майстерності гри акторів я б його поставив поряд зі згаданим вище кіношедевром «Холодне літо п’ятдесят третього»!

А от за проблематикою «Червоний» значно актуальніший! Тут ідеться не просто про збереження людської гідності в умовах нелюдського тоталітарного режиму, а ще й про збереження своєї національної ідентичності! Як сказав один з героїв фільму: «У хохлов война еще не закончилась!». Загалом у радянських ГУЛАГівських концтаборах відбулося близько півсотні повстань! І про це теж є у фільмі. Головний герой – начальник концтабору вперше стикається з такою організованою непокорою. Раніше, – зізнається він, – були втечі. Але втеча – то сезонне явище, а от такої організованої «бузи» (бунтів, тобто) у них ще не було! Основною рушійною силою і організаційними центрами цих заколотів стають бійці УПА (про це писав навіть Солженіцин у своїй епопеї «Архіпелаг ГУЛАГ», відзначеній Нобелівською премією), з якими після Другої світової радянські війська НКВД вели жорстоку війну, що тривала аж до поч. 60-х рр. Надзичайно вразив епізод, коли українці відзначали Великдень в умовах концтабору! Непрості стосунки з кримінальними "урками", табірна "коліївщина", досвід підпільної боротьби і, нарешті, втеча на волю! Щоправда оцей фінальний символічний епізод втечі – суто "кіношний"! У романі після, захоплення в таборі влади, українці виявляють уміння самоорганізації й налагоджують самоврядування, в структурі якого функціонують цілі напрямки і економічного, і культурного життя табору! На півтора-два місяці табором опановує нормальне людське життя, вибудуване за тією моделлю, яку принесли з собою українці! Їх підтримують, і їхнім законам підкоряються всі інші мешканці табору, в т.ч. і кримінальні. Але, зрозуміло, що довго так вони триматися не могли. У табір вдираються радянські війська, що жорстоко придушують це повстання. Цим завершувалися практично всі ГУЛАГівські бунти.

Але, як зізнався Кокотюха Андрій, коли він писав сценарій до фільму, то змінив кінцівку. Для нього набагато важливіше було показати, що українці стали вільними, нехай і в такому символічному плані, але здобули перемогу! «Годі вбивати українців! Як в кіно, так і в реальному житті! Не забуваймо, що зараз продовжується війна!» – підсумував автор сценарію.А про те, що українці тоді перемогли, у фільмі промовляє кожен кадр, кожен діалог, кожен епізод твору! Бо якби вони тоді не вистояли, не організувалися, не повстали, то сьогодні ми б не мали своєї держави, а отже, не писали б книжок, не знімали кіно, і нічого не знали б про їхній героїчний чин! 

Отже, те що цей фільм вийшов – це теж внесок у перемогу в гібридній інформаційній війні! Завдяки «Червоному» тема героїчного спротиву українців сталінському тоталітарному режимові (продовжувачем якого є сьогоднішня диктаторська путінська Росія) стане надбанням мільйонів глядачів, і не лише в нашій країні! І те, що фільм вийшов настільки якісним – це теж визначна перемога! Бо неякісний низькопробний продукт не зміг би забезпечити успіх у глядачів! А те, що цей успіх неминучий – я переконався, відвідавши учора допрем’єрний показ фільму!!! Ті, хто не зміг учора потрапити в «Портал» (бо не всім вистачило квитків! Усі місця були розкуплені заздалегідь!), не пропустіть його в кінопрокаті – починаючи з Дня Незалежності й протягом наступних трьох тижнів!

#Ратушняк_рекомендує

Дмитро Шульга:

Майже всуціль заповнений зал кінотеатру «Портал» 16 серпня на допрем’єрному показі фільму Зази Буадзе «Червоний» – це   беззаперечне свідчення успіху (тільки тепер цікаво, скільки людей піде на показ картини після офіційного старту прокату – з 24 серпня). 

Фейсбук рясніє відгуками про цю подію, дозволю і я собі кілька нотаток. 

Добротний сценарій 

Чудова робота Андрія Кокотюхи, який адаптував для екрану частину свого однойменного роману й зараз дуже активно займається промоцією стрічки (разом з актором Ігорем Колтовським вони представили «Червоний» на допрем’єрному показі в Кропивницькому). Продумані конфлікти (один із хронологічно перших у фільмі – сутичка двох українців упівця Червоного та червоноармійця Гурова, яка промовисто показує, що наш народ – сила, але якщо ми не починаємо самі себе ділити й між собою сваритися); майстерні діалоги (скажімо, між начальником табору та злодійським авторитетом Колею Тайгою про те, що кожен із них по суті живе за ґратами, тільки один спить на нарах, а інший у ліжку); влучні спостереження (тут не ховають, тут закопують); наскрізні теми (як, наприклад, тема офіцерської честі та слова офіцера чи віри в Бога). 

Акторські роботи

Начебто уся головна увага мала б бути зосереджена на образі головного героя, втіленого Миколою Березою. Але, як на мене, в плані акторського діапазону більш виграшним був образ Миколи Гурова. Чи, можливо, я просто надто прихильний до свого однофамільця Олега Шульги, котрий виконав цю непросту роль. Та й персонаж Колі Тайги, який доволі скромно на прес-конференції перед показом представив гість нашого міста Ігор Колтовський, нехай і другорядний, але настільки яскраво втілений, що просто не може не запам’ятатися. 

Символізм

Як вдалося з’ясувати, те, що у «Червоному» показана саме штольня з видобутку каміння – багато в чому випадковість, адже саме вона здалася творчій групі найбільш підходящою під час пошуку локацій для зйомок. Але це дозволило увиразнити символічний простір картини: час розкидати каміння та час його збирати. 

«Червоний» як серіал

Якщо вам деякі сюжетні лінії чи образи під час перегляду стрічки могли видатися невиразними, обірваними, то варто дочекатися серіалу «Червоний», в якому врешті-решт розкриються повні історії героїв. 

Висновок 

Зазі Буадзе з командою вдалося створити потужний фільм як з кінематографічного, так і (що зараз, безумовно, особливо актуально) з ідеологічного погляду.

Фото: зі сторінок у FB Ірини Ткаченко, Олександра Ратушняка, Дмитра Шульги