З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Життя, смерть і "Нація" на сцені Кропивницького

Вистава «Нація» Івaнo-Фpaнківськoгo теaтpу імені І. Фpaнкa зібрала повну залу академічного обласного театру ім. М. Кропивницького. Створена за мотивами твopів Мapії Мaтіoс, pежисеp – Poстислaв Деpжипільський. Нагадаємо, кілька років тому франківський театр вразив наше місто іншою виставою за Матіос – «Солодкою Дарусею». Як відгукнулися на "Націю" глядачі у соцмережах – нижче.

Олександр Ратушняк

Небанально і символічно про тяжку сторінку совіцької окупації Західної України і спротив їй! Страшні речі довелося пережити людям! Кожна доля, кожен діалог, кожен жест -- усе працювало на ідею! Перемогти смерть! Вижити! Продовжити життя! На відміну від "Солодкої Дарусі", в "Нації" мозаїчна композиція. У Солодкій Дарусі усе переплетене і зв'язане в тугий клубок, що наростає з кожною хвилиною. А тут усе щоразу починалося з початку. Але були вдалікомпозиційні прийоми для зв'язування трьох окремих новел в цілісну картину -- образ мудрої бабусі-оповідачки, яка між діями дотепно, часом з гумором, іноді з сумом розповідає уявній доньці про життя, і про те, як мають її хоронити. І постійно вагітні безликі герої, з них потім "вилуплювалися" нові персонажі, серед яких були і зрадники, і герої... Усі вони прагнуть щастя, але завжди поряд смерть. Але режисер Ростислав Держипільський знайшов спосіб, як "обдурити" смерть -- в кінці труна перетворюється на колиску...

Ольга Кирилюк

На перший погляд здається, що всі три новели про смерть. Бо в кожній - герої гинуть. І це не дивно, коли розумієш, що йдеться про сталінські часи, про методи встановлення радянської влади на Західній Україні. А в цій парадигмі щасливих моментів хотів би, та не знайдеш. Але тут схиляю голову перед режисером, бо йому вдалося цю малоприємну тему, обіграти так, що у виставі переважає і перемагає оптимізм.
Для об’єднання сюжетів уведена героїня – стара жінка, яка періодично з’являється на сцені і просить уявну «дочку» достойно її поховати. І ці монологи наповнені сміхом, жартівливими історіями про перехід людини до небесного життя. Зал може трохи відтанути. А тому психологічно важкі сцени, які й несуть головне змістове навантаження, сприймаються значно легше. І глядач може краще зосередитися на головній ідеї.
Він співчуває і вагітній дівчині, яка прийшла в криївку до коханого, аби той попрощався зі ще не народженою дитиною, і цілій родині, яку гебівці хочуть вивезти у табори. І протягом усієї вистави він розуміє, що це твір в першу чергу про життя!
На сцені постійно з’являються образи вагітних жінок. І дуже гарна режисерська знахідка – саме з образу цих вагітних жінок з’являються потім нові герої.
Саме завдяки цим вагітним жінка домовина символічно перетворюється на колиску!
Бо дійсно, якою б страшною не була смерть, її можна перемогти тільки народженням нової людини… людей… нації!
Респект організаторам за потужний (і в мистецькому, і в емоційному плані) старт!

Ольга Кизименко

Це той пласт історії, про який, на жаль, ми дуже мало знали: 1946-1947 роки, час, який старші покоління називають бандерівщиною. Як на справді це було? Що відбулося? Сюжети навел - психологічні. Напочатку дещо складно сприймаються. Але у ході п'єси починаєш розуміти весь трагізм ситуації. Хочеться відмітити роботу режисера, який із окремих завершених композиційно новел зумів зробити єдиний театральний твір. Цікавою була й гра акторів. Кожна деталь, кожен рух має як пряме, так і глибинне значення.Відвідала з товариством легендарну виставу Франківського театру "Нація" за мотивами новел Марії Матіос. Це той пласт історії, про який, на жаль, ми дуже мало знали: 1946-1947 роки, час, який старші покоління називають бандерівщиною. Як на справді це було? Що відбулося? Сюжети навел - психологічні. Напочатку дещо складно сприймаються. Але у ході п'єси починаєш розуміти весь трагізм ситуації. Хочеться відмітити роботу режисера, який із окремих завершених композиційно новел зумів зробити єдиний театральний твір. Цікавою була й гра акторів. Кожна деталь, кожен рух має як пряме, так і глибинне значення.

Сергій Якунін

Потужний символізм: як Фенікс із того попелу постає українська Нація, яку не тільки намагалися знищити ззовні, а і постійно ізсередини жерли свої. Перебіг подій свідчить, що у коловороті часу не відбулося великих змін: у тілі України ятрять незагоєні рани, знову країною проходить фронт, знову на сповідь і прощення очікують нові «свої» і «чужі», невинні і винні українці.

Але всі нескінченно чисельні жертви українського народу врешті - решт дають можливість у муках народитися новому життю. НАЦІЯ народжується і це невідворотньо!

Фото Тетяни Пташник