29травня2020

ГОЛОВНА СУСПІЛЬСТВО Загадки старих будівель Кропивницького (ФОТО)

СУСПІЛЬСТВО

Загадки старих будівель Кропивницького (ФОТО)

2020 05 21 14 30 06 845

Щойно у видавничому центрі з непростою назвою ФО-П Ротар О.С. «PRCKRUA»  побачила світ багатоілюстрована книга Володимира Поліщука, Сергія Невесьолова та Валентини Сємічової «Будинок кількох архітекторів».

2020 05 21 14 25 49 674Дослідники минулого зодчества Кропивницького спробували по новому розібратися в неоднозначній архітектурній долі понад двох десятків примітних будівель, споруджених у місті на Інгулі в ХІХ - початку ХХ століття.

Йдеться про досить відомі споруди,  що ввійшли в історію, зокрема, як будинок генерала Екельна, Зимовий театр, будинок лікаря Вайсенберга, гастроном Дзеркальний, міська лікарня на території фортеці Святої Єлисавети, Чоловіча гімназія,  Велика синагога, Будинок з двома скульптурами, адміністративна будівля поліції та інші.

Чому саме про них мова? Виявляється, що за час свого існування їхній вид …змінювався!  Споруди перебудовувалися, збільшувалися добудовами головних фасадів, виростали у висоту за рахунок нового поверху чи мансарди тощо. До імені першого зодчого додавалися імена наступників. Автори видання висловлюють думку в тому сенсі, що намагання окремих архітекторів та будівельників, котрі робили якусь добудову, таки зберегли в старовинній будівлі дух епохи. Зокрема, у випадку з колишніми будівлями відділення Державного банку, що тепер на площі Героїв Майдану,  та Окружного суду, що на розі вулиць Великій Перспективної й Великої Пермської. Втім, окремі  пізніші добудови були, відверто кажучи, невдалими,  спотворили зовнішній вигляд, як самої споруди, так і вулиці або площі міста.

…Ось перед нами вигляд чудового будинку жіночої гімназії.  На жаль, про його колишній вигляд нагадує тільки поштова  листівка, випущена до 1904 року, оскільки саме того року жіноча гімназія перебралася до спеціально спорудженої для неї будівлі, де нині педуніверситет імені Володимира Винниченка.

"Та споруда колись була однією з найкрасивіших в Єлисаветграді. Залишки  прекрасного зразка провінційної архітектури  першої половини XIX століття сьогодні знаходяться у стінах непримітної чотириповерхівки на розі вулиць Великої Перспективної й Тараса Карпи. Наразі перший поверх - під магазином, другий - школа № 6, третій і четвертий - інститут післядипломної педагогічної освіти. Тільки напівкругле вирішення рогу будинку, яке збереглося після капітальної перебудови в 1960-х роках, натякає на неординарність і красу попередника. …Від початку двоповерхова кам’яниця в класичному стилі, - ріг головних фасадів якої був прикрашений напівкруглим шестиколонним портиком тосканського ордера, розчленованого по лінії розділу поверхів великим галерейним балконом (терасою) з привабливою кованою огорожею, - належала генерал-лейтенанту і георгіївському кавалеру Пилипу Екельну. Згодом споруда стала центром культурно-педагогічного життя міста. У 1860-х роках другий поверх будинку орендувала під квартиру полковничиха  А. Некрасова, яка влаштовувала у себе літературно-музичні вечори. На основі цього культурного салону у 1867 році утворилося Єлисаветградське добродійне товариство. У 1865-1867 роках - знаходилися міський громадський банк і казначейство повіту. А вже у 1870 році тут відкрили згадану вище Єлисаветградську жіночу громадську гімназію, яка стала витоком педагогічної освіти у місті й області. У 1881 році в будинку Екельна відкрито педагогічний клас, який готував домашніх учительок і наставниць. Функціонувало тут і шестикласне міське училище… Педагогічну естафету споруда перехопила й за радянських часів. У 1920 році у будинку Екельна відкрито семирічну школу… У 1960-ті роки будинок Екельна був демонтований, і на його місці спорудили те, що зараз бачимо - чотириповерхову будівлю, до якої, уздовж вулиці Тимірязєва,  добудували триповерхове приміщення школи № 6. Ця перебудова відбувалася під керівництвом архітектора Олександра Возного. Що залишилося у новій будівлі від будинку Екельна – важко сказати. У останні роки зроблено ще й прибудову магазину на рівні першого поверху. Автор проекту Дмитро Путівець", – розповів один з авторів книги краєзнавець Володимир Поліщук.

2020 05 21 14 28 44 916

Крім багатьох інших історій, пов’язаних з «будинками кількох архітекторів», у книзі, зокрема, подано й чимало інформації про так званий «Зимовий театр», перший кам’яний стаціонарний театр у Єлисаветграді, де нині функціонує Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр імені Марка Кропивницького. Виявляється, ще «в 1865 році полковник Георгій Трамбицький (1815-1884), піддавшись на умовляння дружин офіцерів, вирішив побудувати в Єлисаветграді театр. Трамбицький  був не архітектором, а інженером, однак  за два роки він спорудив будівлю, в якій театр знаходиться  й сьогодні. Щоправда, більш, ніж за 150-річну історію, від первісного образу майже нічого не залишилося. Хоч у будівництво театру Трамбицький вклав всю свою душу. Для посилення звуку у підлогу оркестрової ями були вмонтовані тисячі скляних пляшок. У стіни зали з цією ж метою були вмуровані глиняні амфори горловинами до сцени та солом'яні «струни». Усе це забезпечувало надзвичайний акустичний ефект: будь-яке шурхотіння на сцені чулося навіть в останніх рядах партеру, а глядачі при цьому могли перемовлятися між собою, не заважаючи сусідам. Цей акустичний ефект вражав глядачів багато років. Та під час реконструкції театру у 1970-х роках минулого століття пляшки та амфори видалили, а стіни обшили фанерою. До 1917 року театр змінив кількох власників. …Останній - Е. Елькінд. Наш земляк Дон Амінадо колись розповідав: «Театр був пофарбований в яскраво-рожевий колір, на фронтоні золотими літерами так і було написано: «Храм Мельпомени».

Боже, з яким трепетом входили ми в храм мистецтва!... Ложі і крісла були оббиті потертим від часу темно-червоним плюшем, з обов'язковою бахромою, що відливала чарівним блиском гасових ламп під молочними абажурами. Але центром тяжіння була, звичайно, завіса, у важких, запилених складках, теж уся з темного яскраво-червоного оксамиту, із золотими китицями з боків і з візерунчасто виведеним на всю довжину багатообіцяючим висловом: "Слезы облагораживают душу"». У 1919 році театр націоналізували. Кілька років він мав назву «Червоний театр ім. Троцького»,  потім – «Перший радянський», «Радянський театр  ім. Т. Шевченка».

2020 05 21 14 26 47 185Первісний архітектурний стиль Зимового театру мав домінуючі форми класицизму та частково барокові.  За архівними даними, - у 1911, 1927, 1956-1958 та у 1975-1976 роках – у театрі проводилася реконструкція. Під час виконання будівельних робіт втрачалися автентичні елементи декору, змінювалося планування. Автори реконструкції театру у 2011-2012 роках стверджували, що повертають йому той вигляд, який він мав до 1917 року, тобто намагатимуться зробити приміщення театру максимально схожим на витвір Трамбицького, але не так сталось, як гадалось...

Цікаво, що в книзі вміщено й фотографії будівлі театру радянських часів, на фасаді якої було прикріплено дві пам’ятні дошки. На одній зазначено, що це пам’ятник архітектури, «Театр 1867 р.». На іншій дошці (справа) був такий текст: «В цьому театрі в другій половині ХІХ та на початку ХХ століття працювали корифеї українського театру Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), Марко Лукич Кропивницький, Микола Садовський (М.К. Тобілевич), Марія Костянтинівка Заньковецька, Михайло Петрович Старицький, Панас Саксаганський (П.К.Тобілевич)».

Під час реконструкції 2011-2012 років ці дошки були демонтовані…

Автори книги «Будинок кількох архітекторів» Володимир Поліщук, Сергій Невесьолов та Валентина Сємічова зауважують, що крім сучасних світлин, у книзі використані писемні документи та креслення, які зберігаються у Державному  архіві Кіровоградської області та в обласному краєзнавчому музеї, а також – рідкісні фотографії й поштівки з колекцій  Юрія Тютюшкіна, Віталія Кривенка та Анатолія Губенка. Також висловлюють вдячність за допомогу у підготовці книги відомому краєзнавцю Костянтину Шляховому.

2020 05 21 14 26 19 437

 

Федір Шепель,

фото автора