СУСПІЛЬСТВО

Про що мріє волонтерка з Кіровоградщини (ФОТО)

Багаторічна директорка Піщанобрідського професійного коледжу Тетяна Ліщенюк із початку війни щодня приїздить до Кропивницького (90 км), щоб передати центру волонтерської допомоги харчі для воїнів та зробити закупи на наступний день.

– Щодня готуємо півтори тисячі, а коли з фронту хлопці приїздять прямо до нас, у Піщаний Брід, то й три тисячі різних смаколиків, – каже жінка.

Смаколиками Тетяна Ліщенюк називає смачну їжу, яка спроможна й сил додати, й настрій поліпшити нашим воїнам. Це пиріжки, вертути, рогалики, рулети.

– Щоб воїни не почувалися обділеними, то на свята стараємося їх порадувати ще й традиційною українською випічкою. На Великдень для них паски пекли, а оце рулети з маком – хай поласують на свято Маковія, – продовжує Тетяна Леонтіївна.

Було б зайвим запитувати, чому вона, маючи стільки директорських клопотів, зайнялася ще й волонтерством. Адже кожна свідома людина нині вважає своїм обов'язком допомагати воїнам боронити нашу землю від російських загарбників. А Тетяна Леонтіївна сама згадала, що примусило взятися за цю справу:

– У 2014 році зустріла нашого випускника у військовій формі, а він і каже: "Сумую за нашими пиріжечками". У коледжі завжди готувалися пиріжки, які дітям дуже смакували, от він і згадав. І мені подумалося: а чому б не відправляти наші пиріжки тим, хто зі зброєю захищає нашу незалежність? Відтоді цим і займаємося. З кінця лютого нинішнього року робимо це день-у-день. 

Це велике навантаження на працівників, але ніхто з них не скаржиться. Тетяна Леонтіївна пишається ними, їхнім патріотизмом.

– Вони працюють, а я в них на побігеньках, – сміється. –  Забезпечую всім необхідним – борошном, цукром.

Зрозуміло, що не ласували б наші захисники на фронті смаколиками коледжу, якби сама Тетяна Леонтіївна не була великим патріотом України. І працівники, і друзі знають, що, отримавши лікарняні за три місяці (в грудні потрапила в ДТП), всі витратила на бензин, щоб було чим заправляти машину, якою возять харчі у волонтерський центр у Кропивницькому. Той свій вчинок пояснює так:

– Двадцять другого лютого отримала купу грошей та й подумала: я ж без них три місяці обходилася, обійдуся й тепер, краще куплю бензин.

За словами Тетяни Леонтіївни, своїми силами вони не змогли б виробляти стільки смаколиків без підтримки небайдужих людей:

– Щойно мені телефонувала керівник СФГ "Центр" Ніна Федорівна Селецька: запитала, чи є в нас борошно, олія. Вона знає, що щодня ми використовуємо від двох до чотирьох мішків борошна, десятки кілограмів цукру, сотні яєць, чимало різних спецій. І таких друзів у нас чимало. Це адвокат Наталія Дмитрівна Сумська та її діти, подружжя Деревінських, Галина Іванівна Кузьменко та інші. Сліз не можеш стримати, коли продукти чи гроші передає нам людина, для якої вони теж не зайві.

Це правда. Хіба можна байдуже почуватися, слухаючи ось таке:

–  Якось навідується колишня наша випускниця, – продовжує Тетяна Леонтіївна. – Сирота, статків ще не нажила, та й на дитину чекає. Виділила частинку наданої їй державою допомоги й купила мак, посипки різні, ванільний цукру, два десятків яєць. Так вона вирішила допомогти. Я як побачила, ледь подякувати встигла. Вийшла, щоб не заплакати. Бо всі ж думають, що я "залізна жінка", а виявляється – така ж тонкосльоза, як і вони.

 Або такий ще приклад. Телефонує мені жінка з Помічної: "Під'їдьте, будь ласка, я хочу вам щось передати, а мені далеко добиратися". Домовилися зустрітися побіля базару. Під'їжджаю, дивлюся: стоїть маленька, худенька, дуже скромно одягнена стара жінка. Вона принесла для нас п'ятнадцять кілограмів цибулі й двісті гривень. За цибулю я подякувала, а гроші не хотіла брати – в неї вони далеко не зайві. Але жінка стояла на своєму: "Беріть. Я знаю, що вони нікуди не дінуться".  Довелося брати.

Тетяна Леонтіївна переконана: люди допомагають не тільки з громадянського обов'язку, а ще й тому, що вона звітує про кожну копійку. На своїй сторінці у фейсбук повідомляє, скільки надійшло коштів, на що їх витрачено, дякує благодійникам, зберігає кожен магазинний чек. Щоденні витрати становлять від трьох до п'яти тисяч гривень.

– Знаючи, що ми готуємо харчі на фронт, дехто робить нам постійні знижки. Наприклад, Осичанська Світлана постачає нам сало за зниженою ціною, бо  в холодну пору ми готували "українську нутеллу" – перемелювали сало з часником і кропом, а тепер кладемо його в ящики з нашою випічкою. На Колгоспному ринку в Кропивницькому дешевше продають нам дріжджі, – розповідає Тетяна Леонтіївна. 

Волонтерська діяльність здружила її з такими ж не байдужими, патріотичними людьми, як і вона сама. Відома в Кропивницькому адвокат Наталія Дмитрівна Сумська – одна з них. Вона присутня при нашій розмові і не приховує свого захоплення цією самовідданою жінкою. Раз-у-раз нагадує якісь моменти, про які Тетяна Леонтіївна із скромності не говорить, зокрема, й про її найбільшу мрію. Тетяна Леонтіївна погоджується розкрити "таємницю":

– Кажуть, що якщо ти в свій день народження загадаєш якесь бажання, воно обов'язково здійсниться. І я загадала. Після війни зберу багато-багато грошей і полечу до Лондона. Знаю, що нинішній прем'єр Великобританії користується громадським транспортом або ж велосипедом, зустріну його й подарую йому жовті й блакитні квіти. Потім полечу у Варшаву і подарую такі ж квіти другу нашої України президенту Польщі Дуді. Ще відвідаю Прибалтійські країни. Треба всім подякувати, бо без їхньої допомоги ми не вистояли б проти рашистської навали. 

Вона встигає щоранку написати свій пост у фейсбуці, щоб додати всім позитиву, відзначити успішні дії наших ЗСУ, подякувати небайдужим людям. Для тих, хто теж хоче приєднатися до її команди, повідомляє, що продукти можна залишати в лабораторії кондитерської справи ліцею, а кошти переказувати на карту 5168 7450 3180 8782. 

Їй часто телефонують або ж надсилають повідомлення бійці, щоб подякувати колективу за підтримку. Буває дякують і дружини та матері бійців. Ось, що написала одна з них:

"Доброго дня. Хочу висловити свою подяку від імені хлопців з 56-ї бригади за Ваші смаколики, за вашу працю. Дякую, що не покладаючи рук готуєте для них смачні пиріжки і ласощі. Для них це привітання з дому. Низький уклін Вам від них. Дружина бійця 56-ї бригади"

Валерій М'ятович,

фото автора та з архіву Тетяни Ліщенюк