«Історичний календар Кіровоградщини» Володимира Боська нагадує, що у квітні виповнюється 130-та річниця від дня народження поета, літературознавця, перекладача, професора Миколи Зерова (1890 - 1937).
«Я народився в м.Зінькові, на Полтавщині, 14 (26 по-новому) квітня 1890 року», – писав згодом класик української літератури.
Втім, як повідомляється в згаданому «Історичному календарі…», життя і творчість цієї славетної людини тісно пов’язані ще й з нашим краєм, зокрема, Златополем, теперішнім Новомиргородом: «З серпня 1914 по вересень 1917 працював учителем латини та історії Златопільської чоловічої та жіночої гімназій. Златополю присвятив сонет «Спогад про Гуляй-Поле». Про цей період його життя розповідається в спогадах В. Домонтовича «Болотяна Лакримоза».
Серед відомих наших земляків, котрі ще за життя Миколи Зерова, знали й цінували його прямо або опосередковано, були брати Шульгини: герой Крут Володимир і державний діяч доби Української Народної Республіки Олександр, Володимир Винниченко та інші. До речі, днями одним з київських часописів оприлюднено досі невідомий загалу вірш відомого уродженця Новоархангельська Євгена Маланюка, написаний 1924 року за кордонами радянської України в «неокласичному» стилі та присвячений Миколі Зерову.
Веселий критику, поете чистих ліній,
Що пахощі цитрин та італійських піній
І Теокритові троянди запашні
Приніс у бідний край…
Розважний і ясний, ти хочеш буть єдиним, —
Ученим, критиком, співцем, громадянином
Без фальшу модного та куплених прикрас,
Які живуть, на жаль, і в наш великий час.
Цікаво, що навіть посмертна доля імені Миколи Зерова має відношення до нашої області. Згадаємо, хоча б, розвідки про нього незабутніх Леоніда Куценка і особливо – Володимира Панченка.
Якщо для першого Микола Зеров був насамперед персоналією «Літературного словника Кіровоградщини» (1995), то для другого – пильним об’єктом одного з останніх об’ємних і глибоких наукових досліджень «Повість про Миколу Зерова» (2018).
Не дивно, що саме вони, Куценко й Панченко, ще в середині 1990-х років разом з режисером Володимиром Мощинським зняли телефільм «про ті зеровські три літа».
До речі, як розповіла директорка міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому, Лариса Хосяінова, музей також має деякі матеріали, пов’язані з творчістю Миколи Зерова.
Наприклад, третій том творів Михайла Коцюбинського (виходили в двадцятих роках минулого століття), на сторінках якого міститься стаття Миколи Зерова «Коцюбинський і Чехов». А також привезена Леонідом Куценком з Чехії копія автографу ще одного вірша Євгена Маланюка, присвяченого Миколі Зерову під назвою «Київська неокласика (1922-1929)».
…У мене й досі перед очима той березневий день минулого року, коли в обласній бібліотеці для юнацтва імені Євгена Маланюка, що в Кропивницькому, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», пошуковець «утраченого часу» Володимир Панченко, попри важку хворобу, зустрівся зі своїми чисельними шанувальниками, щоб презентувати згадувану книгу про Миколу Зерова – «ключову постать українського національно-культурного Ренесансу двадцятих років минулого століття»; «неперевершеного лектора й промовця»; «людину унікальну, надзвичайну для всього нашого ХХ ст. і для нас теперішніх. Людину, котра, попри «підлі і скупі часи», прагла піднести українське художнє слово на «справжні верхогір’я».
Насамкінець, згадуючи про цьогорічний ювілей Миколи Зерова, хочу вчергове зізнатися у своїй любові до його чудових сонетів, які запам’яталися ще зі студентських семидесятих століття, що минуло: «Чорніє лід біля трамвайних колій», «Розмова на пароплаві» та ін.
Федір Шепель,
фото автора та меморіально-літературного музею Івана Карпенка-Карого
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
