КУЛЬТУРА

Житель Кіровоградщини створює дерев’яні макети архітектурної старовини (ФОТО)

Микола Паскарь із Глодосів Новоукраїнського району захоплюється історією свого краю.

Він власними силами створив краєзнавчий музей у сільському Будинку культури, відтворив у макетах з дерева Свято-Покровський храм, двокласне училище доби гетьмана Скоропадського та Божорівську школу. Микола Михайлович відомий не лише як зберігач історичного фонду свого краю, пише "Вісник Кіровоградщини".

Микола Паскарь народився 9 лютого 1948 року, має дружину Катерину Михайлівну та двох дочок — Людмилу та Тетяну. Закінчив сім класів Божорівської школи, яка названа на честь першого директора школи, восьмий рік навчався у двокласному училищі, сорок чотири роки працював водієм, стільки ж захоплюється фотографією.

"Зі мною в машині завжди є фотоапарат, знімаю усе, що прийдеться до душі: квіти, хмари, захід сонця, — каже Микола Паскарь. — Маю понад тридцять виробів з дерева, мої роботи виставлялися у селі, в районі й декілька разів у Києві. Підприємець я нікудишній, тому створюю сувенірну продукцію для власного задоволення. Використовую дерево липи, бо цей матеріал м’який і не тріскається", — показує майстер на стіл, де видно плуг, літак, гарбу, бочку, віз, бідарку, вітряк, серед різноманіття сувенірної продукції випалений портрет Тараса Шевченка.

Микола Михайлович наділений талантом і неймовірно чітко передає людські риси обличчя у портретах.

Майстер долучився до відновлення найстарішої місцевої церкви 1783 року, яка є пам’яткою архітектури. Руками Миколи Паскаря були зроблені пластикові панелі, настелена підлога та власного дизайну ґанок, а згодом відтворив цю ж церкву у макеті з дерева.

"Я повторив у своїх роботах зовнішній вигляд не лише церкви, а й будівлі двох шкіл: Божорівську одноповерхову 1866 року та двоповерхове двокласне училище 1899 року, — розповідає Микола Паскарь. — Цих будівель уже немає, а в мене вони є. Я вчився в обох закладах освіти. Божорівська школа тривалий час мені навіть снилася, допоки не зробив макет. Щодо училища, то вчителька, яка застала війну, розповідала, що на його території було закатовано понад тридцять глодоських активістів".

Дружина Катерина Михайлівна доповнює розмову:

"У селі чимало роботи, хотіла, щоб чоловік допоміг, а він як учепиться реалізувати якусь ідею, то горить нею, краще не зачіпати. Я також колись трохи вишивала, але не вистачає часу, бо займаюся господарством".

У вітальні родина зберігає колекцію спиртних напоїв з Польщі, Чехії, Франції. Наш герой, посміхаючись, одразу поспішив попередити, що він взагалі не вживає алкоголь, саме тому ці пляшки, серед яких є екземпляри 1983 року, досі стоять.

Захоплюється Микола Михайлович і грою в шахи та стрільбою, брав участь у змаганнях та здобував призові місця. Знайшов місце у своєму житті й для поезії, написав близько тисячі віршів, невелика частина яких була опублікована в газетах.

Із початком повномасштабного вторгнення Росії на територію України чоловік знаходить відраду у творчості, пише вірші патріотичного характеру.