08серпня2022

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Ми з України! Ми всі – Україна!

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Ми з України! Ми всі – Україна!

Apl1527230 820x360

Чи багато хто з нас помічав, як доля іноді, наче сліпе кошеня, тиче нас у полумисок зі смачним молоком, аби ми врешті-решт змогли оцінити те, що маємо.

Багато людей зможуть пригадати моменти життя, коли чи то збіг обставин, чи то Боже провидіння змушують бути саме в тому місці і саме в той час.

Так, у 2013 році, виснажена й емоційно спустошена, я разом із чоловіком утекла від усього, що, як мені здавалось на той час, було поза межею можливості витримати і понад мої сили. Тоді уперше в житті я опинилася в Криму. Багато років це було у планах, до яких ніяк не доходили руки, а тут, один день на збори і ми – у раю.

На початку осені, коли у рідному Кропивницькому всі ходили вже в куртках, мою душу лікували теплі сонце та море, зелені оази й чудові історичні місця, про які чула з дитинства. Саме там я зрозуміла, що нарешті визначилася з місцем, де відпочиватиму і черпатиму сили  щороку. Та не судилося...

І ось, у розрізі подій сьогодення, я згадую ще один момент, який раніше вважала несерйозним і малозначимим. Початок пандемії зруйнував мої плани щодо розширення географії відпочинку. Перший виліт за кордон було відкладено на невизначений час. Здалося, що мене посадили у клітку, звідки нічого не видно. Довелося брати те, що могла. Перший виїзд за кілька кілометрів від обласного центру і... у мене відкрилися очі на щось чарівне, чого раніше просто не помічала.

Відтоді розпочалися мої мандрівки теренами нашої країни. З кожним новим маленьким селом, містечком, великим містом я закохувалася у все, що бачила навкруги. Мене все менше цікавило закордонне і все більше захоплювало рідне, українське. У планах були неповторні своєю самобутністю, природою, історією нові, незвідані краї. Та не судилося... 

Так, не судилося, бо усе це пожирає, плюндрує, нівечить нечисть, яка, не маючи нічого свого, намагається знищити усе те, що виколисала і викохала Україна. Адже заздрість чи то неспроможність орків відтворити щось хоча б на кілька відсотків подібне, надоумлює рашистів стирати нас з лиця землі. Не зітруть!!!

Тепер їм не судилося. Адже ніколи так звана росія не зрозуміє, що то бути родиною – єдиною, самобутньою, зі своїми сварками, але водночас, із коханням до нестями та любов’ю до усього рідного.

Ми з України, ми всі – Україна.

Таких і такої більше немає!

І ми нікому це не віддамо!

Наталія Пелехата

Читайте також: