З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Колапс імперії Путіна неминучий

Як відомо з історії, всі імперії рано чи пізно розвалюються. 

Існує чимало визначень поняття імперії. До середини ХХ-ого століття імперіями були великі монархічні держави на чолі з імператором (королем, царем, султаном, генсеком КПРС, «президентом»), до складу яких входили раніше підкорені народи та території, тобто внутрішні колонії (національні окраїни), які центр (правляча охлократія) зазвичай використовували як ресурсні придатки.

В історії ми знаємо чимало імперій, назвемо найбільші із них: Західна Римська імперія і Східна Римська імперія (Візантія); Османська імперія; Японська імперія; на території Китаю з 221 року до н.е. існувало кілька китайських імперій; Чотири Перські імперії: Ахеменідів (550-330 до н. е.); Аршакідів (250 до н. е. - 266 н. е.); Сасанідів (226-651 н.е.). До ісламської революції 1979 року Іран офіційно іменувався імперією; Арабський халіфат (630 – 1258 н. е). Австро-Угорська імперія, Російська імперія, СРСР та Російська путінська імперія, про яку ми детальніше напишемо нижче.

До спільних чинників розвалу усіх імперій можна зарахувати такіі: 1) боротьба підкорених народів за свою незалежність і суверенітет; 2) відсутність об’єднувальної ідеології, прийнятної для всіх народів імперії; 3) етно-конфесійні конфлікти; 4) криза духовності і люмпенізація переважної частини населення; 5) економічна криза і бідність більше 70% населення імперії; 6) демографічна криза; 7) великі соціальні контрасти між багатими і бідними верствами населення; 8) низькій рівень соціального забезпечення; 9) занепад культури, освіти і науки; 10) високий рівень еміграції населення імперії, зокрема діячів культури, освітян, науковців, медиків; 11) високий рівень життя в сусідніх з імперією країнах; 12) автократія, диктатура, тоталітаризм і безкарна корупція влади на всіх рівнях; 13) відсутність демократичних засад організації центральної і регіональної влади; 14) відсутність ефективної опозиції, яка знищується фізично, залякується або висилається за кордон; 15) внутрішня і зовнішня пропаганда намагається створювати позитивний імідж імператору і його імперії; 16) підкуп журналістів, чиновників і політиків за кордоном; 17) агресивність зовнішньополітичного курсу; 18) заміна сили права на право сили, нехтування міжнародним правом; 19) державні інституції - парламент, уряд, судова система, державні ЗМІ служать інтересам імператора і правлячих кланів, а не народу; 20) неймовірна кількість і чисельність спецслужб як в середині країни, так і за кордоном, головним завданням яких є переслідування опозиції і створення агентурної мережі як в середині імперії, так і за кордоном з метою забезпечення безпеки імператора і правлячої хунти.

Усі вищезазначені чинники частково або повністю притаманні всім імперіям, включаючи Російську, яка сьогодні намагається знищити Україну як державу і українців як націю. Російська імперія після її розпаду в 1917 році існувала під радянськими прапорами до 1991 року. Потім був короткий період квазі-демократії за часів президента Б. Єльцина,
якого олігархи і спецслужби примусили передати владу підполковнику КГБ, і який сьогодні розв’язав варварську нічим не спровоковану війну проти України, щоб відродити щось середнє між царизмом і комунізмом. Іншими словами, путінська камарилья намагається будувати майбутнє Росії на основі минулих державних концепцій, які вже давно збанкрутіли.

Практично путінська імперія на сьогодні є останньою імперією в історії людства, приреченою на розпад через низку вищезгаданих чинників і передусім через постійно зростаючий занепад економіки і соціальної сфери в Росії протягом 22 років правління путінського режиму. Майбутня перемога України над путінською імперією і застосування міжнародних «пекельних» санкцій лише прискорять її системний розпад, невідворотність якого закладена в самій сутності цієї імперії. З іншого боку, не впевнений, що Україна і країни Заходу мають бути зацікавлені в розпаді Росії на кілька державних утворень, оскільки її розпад може бути надто драматичним і супроводжуватися роками нестабільності і громадянських воєн. Головне, щоб розпався путінський правлячий режим і йому на зміну прийшло демократичне керівництво, яке хоча б толерантно ставилося до України і країн Заходу.

Оскільки Путіну не вдалося за 22 років свого ганебного володарювання покращити рівень життя росіян, то він хоче спробувати це зробити за рахунок поглинання України і перетворення її на південно-західний федеральний округ РФ. Тому вимога Путіна не пускати Україну в НАТО мала і має на меті лише одне - зробити Україну беззахисною перед його зазіханнями на її свободу, суверенітет і незалежність. І з цією метою він розв’язав проти України варварську колонізаторську війну. І це незважаючи на те, що Україна як держава існує вже понад 100 років – з яких 74 у складі СРСР і 31 рік як незалежна держава після його розпаду. Практично вже в перші роки свого

Правління Путін неодноразово розпатякував про те, що «Украина - это искусственное образование, придуманное Лениним». І як не дивно, КПРФ як «наследница идей великого Ленина», цьому не заперечує. Але ж якщо ви звинувачуєте Леніна в наданні формальної державності Україні та іншим республікам колишнього СРСР, то чому ви до цього часу тримаєте його мумію в мавзолеї? Очевидно у Путіна мають бути претензії і до Й. Сталіна, який суттєво збільшив територію України у 1939 році, звісно зовсім не через його любов до українців, мільйони яких він заморив голодом. Також по волі Й. Сталіна після війни Українська РСР була однією з 50 країн-засновниць ООН, оскільки разом з Білоруссю і Росією винесла основний тягар війни.

Для того, щоб зрозуміти неминучість колапсу путінської імперії очевидно є сенс коротко окреслити той жалюгідний соціально-економічний стан, до якого режим Путіна привів Росію за 22 роки свого авторитарного правління, і який він хотів би дещо покращити за рахунок загарбання України з її людськими і та економічними ресурсами.

Соціально-економічна криза в РФ сьогодні

Стан економічної хронічної рецесії характерний для РФ з перших років правління Путіна, незважаючи на високі доходи від продажу енергоносіїв на той час. За даними російського «Агентства РиФ» за 2010 рік Росія займала менше ніж 2% у світовому ВВП. Основними статтями експорту були і залишаються газ і нафта (70%), метали (15%), круглий ліс (10%), решта - промислова продукція, озброєння і в військова техніка - менше 5%. У видобутку вугілля у 2009 році «досягнуто» рівня 1957 року, у виробництві вантажних автомобілів – 1937 року, комбайнів – 1933 року, тракторів – 1931 року. У період з 2003 по 2005 рік у Росії щорічно будувалося від 11 до 18 цивільних літаків усіх типів, і це в той час, як американська компанія Boeing та європейська Airbus на той час виробляли кожна по 350-400 літаків щорічно. Така сама ситуація і сьогодні. У 2010 році і сьогодні 75% потреб Росії у продовольстві покриваються за рахунок імпортних поставок. У 2010 році число росіян з доходами нижче за офіційний рівень бідності становило 43.1 млн. осіб. На сьогодні рівень бідності в РФ набрав ще більших масштабів. У 2010 році і сьогодні Росія посідала і посідає перше місце у світі: за абсолютною величиною втрат населення; за кількістю самогубств серед людей похилого віку, дітей та підлітків; за кількістю розлучень і дітей, народжених поза шлюбом; за кількістю дітей, кинутих батьками; за обсягами торгівлі людьми; за обсягом споживання героїну (21% світового виробництва); за темпами приросту ВІЛ-інфікованих. Протягом останніх 12 років правління Путлера соціально-економічна ситуація в Росії значно погіршилася.

Населення РФ. Як відомо, людський капітал – є найбільшим багатством будь-якої країни. Найбільшою державною таємницею нинішньої Росії є реальна кількість населення в цій країні. Згідно з багатьма неофіційними дослідженнями, включаючи російські, на сьогодні реальна чисельність населення в РФ складає не 142 млн. чол., а близько 80 млн., з яких етнічних росіян не більше 50 млн. За даними US CIA World Factbook, ще в середині 2011 року населення Росії становило 88 мільйонів людей. За офіційними російськими даними, з 1992 по 2010 роки з Росії безповоротно виїхало за кордон 35 млн. чоловік і цей процес триває. За багатьма даними, середньорічне зменшення населення Росії становить 900 тисяч. У 2020 році із 12 мільйонів населення Москви кількість етнічних росіян становила лише 31%. За даними статистичного агентства Росстат, у 2021 році населення Росії скоротилося більш ніж на мільйон людей, що стало історичним падінням, яке не спостерігалося після розпаду Радянського Союзу.

Територія РФ. З 17 млн. кв. км території Росії придатними для постійного проживання людей є лише 2-3 млн. кв. км, оскільки близько 85% її території припадають на клімат із температурами нижче – 40 градусів. Росія - країна з дуже низькою щільністю населення, яка в середньому становить 8.4 чол. на 1 кв. км. І це якщо вірити Росстату, що населення РФ становить 142 млн. чол. Але якщо взяти реальну чисельність населення не більше 80 млн. чол., то середня щільність населення в РФ становитиме не більше 5 чол. на 1 кв. км. Якщо в європейській частині Росії щільність населення становить 23 особи на 1 кв. км., то на великих територіях Сибіру і Далекого Сходу (близько 60% площі Росії) щільність населення становить менше 2 чол. на 1 кв. км., що надзвичайно мало для підтримки цих величезних територій в належному стані. (Для порівняння: щільність населення на 1 кв. км в Японії - 300 чол., в Німеччині - 232 чол., в Китаї – 130 чол., у Франції - 103 чол., в Україні – 76 чол. і в США – 33 чол.). Саме через те, що наявного в РФ населення дуже мало для того, щоб якось підтримувати в більш-менш нормальному стані економічну інфраструктуру на величезних російських просторах, Путлер змушений здавати китайцям в оренду величезні території на Далекому Сході і в Східному Сибіру на 49 років, а по суті назавжди, оскільки китайці звідти вже ніколи не підуть. Економіка. Наведемо деякі дані стосовно стану російської сировинної економіки на даний час. За минуле десятиліття в Росії частка всіх галузей промисловості впала, крім однієї – видобутку сировини. Іншими словами, за 22 роки свого правління Путіну не вдалося розвинути промислове виробництво, окрім військово-промислового комплексу (ВПК), хоча, як показують бойові дії в Україні, і в цій сфері РФ катастрофічно відстає від розвинутих західних країн, які сьогодні постачають нам зброю і військову техніку. Втім, як продемонстрували перші місяці російсько-української війни, сила країни полягає не стільки в зброї, скільки в згуртованості її народу, готового боронити свою землю від будь-якого ворога, який веде загарбницьку війну. Зброю можна купити, але якщо патріотизму немає, то його не купиш ні за які гроші.

Відставання економічного розвитку РФ особливо помітно в його порівнянні з рівнем економічного розвитку КНР і США. У 1992 році РФ і КНР мали приблизно однакові стартові позиції в економіці. ВВП РФ становив 460.3 млрд. дол., Китаю - 426.9 млрд. дол. (за паритетом купівельної спроможності - ПКС). Але станом на 2021 рік ситуація кардинально змінилася: ВВП Китаю зріс до 26.6 трлн. дол., а Росії - всього до 4.1 трлн дол. (6-те місце у світі після Німеччини). Якщо частка ВВП Китаю у світовому ВВП становить 18.3%, а США – 15.8%, то частка ВВП РФ становить все ті ж 2% як і 12 років тому. За рівнем ВВП на душу населення Росія перебуває на 55 місці. Порівняємо розміри державних бюджетів США, КНР і РФ станом на 2021 рік. За даними ЦРУ США, у цьому році держбюджет США становив 5.9 трлн. дол., Китаю – 3.6 трлн., а Росії - 468.6 млрд. дол., 11-те місце у світі після Іспанії і Нідерландів. Обсяг експорту товарів та послуг РФ у 2020 році становив 380.4 млрд. дол., 19 місце у світі, позаду таких відносно маленьких країн як Бельгія і Швейцарія, між Іспанією та Польщею. Соціальні контрасти в Росії постійно зростають: дуже багатих і дуже бідних стає дедалі більше. У 2000 році в РФ не було жодного мільярдера, а в 2001-му, після приходу Путіна до влади, їх стало вже 8. Станом на 2021 рік в РФ налічувалося 123 мільярдери. На 500 найбагатших росіян припадає 40% статків всього 80-мільйонного населення РФ - близько 640 млрд. дол.

За даними Finanz.ru, за реальною межею бідності перебуває більша половина населення Росії, тобто більше ніж у 2010 році. Отже, бачимо, що нинішня економічна ситуація в Росії залишається практично такою, якою вона була 10-12 років тому, і навіть гіршою. Усі ці проблеми є наслідком так званої «путіноміки». У перші роки після приходу Путіна до влади, завдяки надходженням доходів від продажу сировини (нафти, газу, деревини), можна було спокійно жити і нічого не робити. Впровадження економічних реформ втратило свою актуальність. Метою «путіноміки» стало підвищення контролю держави над фінансовими потоками та економікою країни загалом.

Якщо 2000 року зростання російської економіки становило 10%, то у 2015 році в результаті падіння ціни на нафту і запровадження санкцій через анексію Криму та окупацію частини Донбасу, темпи зростання економіки Росії за даними Держстату РФ впали до 3.7 %. У наступні роки зростання ВВП РФ коливалося в межах 1-2%. Відбувся рекордний відтік капіталу, прямі іноземні інвестиції впали до мінімуму за весь пострадянський період. Обсяг зовнішнього боргу РФ за оцінкою Центробанку Росії станом на 1 січня 2020 року склав 490,8 млрд дол., збільшившись у порівнянні з 2019 роком на 35.8 млрд. дол.

Залежність Росії від технологій країн НАТО

Путін вимагає від США і НАТО «гарантій безпеки» для свого прогнилого режиму, забуваючи, що «путіноміка» Росії ще якось трималася саме завдяки доступу до західних технологій країн НАТО.

Про це можна знайти чимало інформації в Інтернеті, в тому числі і в російських відкритих джерелах. За даними Інституту економічної політики ім. Є. Гайдара (ІЕП), залежність російських промислових підприємств від імпорту обладнання з європейських країн продовжує збільшуватись і за останні 7 років досягла максимальних значень.

Ситуація з доступом російських підприємств до західних технологій різко погіршилася з 2015 року, коли анексія Криму та війна на Донбасі спричинили застосування проти Москви серії санкцій з боку США, Канади та деяких європейських країн. Основною перешкодою імпортозаміщення західних технологій залишається «банальна відсутність російських аналогів будь-якої якості». За даними Інституту статистичних досліджень та економіки знань НДУ ВШЕ в РФ, за останні 20 років витрати Росії на закупівлю технологій за кордоном збільшились у 12 разів. Якщо у 2001 році Росія імпортувала із західних країн технологічне обладнання на суму 395,4 млн. дол., то у 2020 році ця сума становила вже 4,8 млрд. дол. Майже чверть усієї технологічної продукції та інжинірингових послуг, поставлених до Росії у 2020 році на суму 973,2 млн дол., забезпечила Німеччина. На другому місці - Швейцарія (482,3 млн дол.), на третьому - США (444,2 млн), далі - Велика Британія (344 млн), Франція (310,6 млн) і Китай (190,7 млн).

До 75% непродовольчих товарів у Росії має імпортне походження, а в окремих сегментах непродовольчого ринку частка імпорту сягає 90%. Найбільш висока залежність від імпорту у сегменті автозапчастин – до 95%. Частка імпорту одягу та взуття – 87%. Імпортне телекомунікаційне обладнання займає 86% ринку, у тому числі 100% комп'ютерів та 78% телевізорів. Така висока частка імпорту означає високу залежність Росії від інфляції.

Як сказав відомий російський фінансист і фахівець з інвестицій Андрій Мовчан, який емігрував у 2020 році до Великої Британії, сировинна економіка - це злоякісна модель економіки, яка сама себе не може реформувати. На його думку, «якщо Росії вдасться зробити конверсію за рахунок власних ресурсів, то це буде перший приклад такого перетворення. Але поки що я не бачу жодних підстав для такого очікування».

Від себе додам, що оскільки в Росії вже все практично поділено між 123 олігархами і щоб уникнути боротьби між ними, Путлер зараз вдається до запровадження так званої «екстенсивної економіки» і обіцяє їм поділити Україну на удільні князівства після її загарбання. 

Головне – не території, а люди

Наведемо приклади того як економіка територіально відносно невеликих країн, та ще й до того ж бідних на природні ресурси, може бути досить потужною і ефективною в порівнянні з економікою Росії. Так, територія Японії (378 тис. кв. км) в 45 разів менше території РФ, але населення в Японії більше ніж в РФ – 126 млн. осіб, і ВВП також більше – 5.6 трлн. дол. При цьому Японія донедавна отримувала з Росії нафту і газ та інші природні ресурси, втім в досить невеликих обсягах. У 2021 році в структурі японського імпорту (ЗПГ, нафта та вугілля) Росія займала всього 1,82%. За даними МВФ за 2021 рік дохід на душу населення в Японії становив 44 тис. дол., а в РФ – 29 тис. дол. У 2021 році державний бюджет Японії склав близько 1 трлн. дол., вдвічі більше ніж в Росії. Як відомо, Японія і Туреччина до цього часу формально перебувають у стані війни, оскільки після закінчення Другої світової війни між ними досі не підписана мирна угода через окупацію Росією чотирьох японських островів Курильської гряди.

Ще один приклад відставання Росії від країн з меншою територією. Так площа території Туреччини в 22 рази менше території Росії, проте населення цієї країни становить 84 млн. осіб, а ВВП - 2.7 трлн. дол., більше ніж половина ВВП РФ і це незважаючи на те, що Туреччина також досить бідна на сировинні ресурси, зокрема на нафту і газ. Вогнева міць кораблів ВМС Туреччини у Чорному морі значно перевищує вогневу міць кораблів ЧФ РФ, яка до того ж значно послабилась після виведення з ладу або потоплення 15 російських військових суден українськими протикорабельними ракетами. Туреччина заборонила прохід військових кораблів РФ в Чорне море із Середземного через протоки Босфор і Дарданели. Туреччина вживає заходів для забезпечення вивезення українського зерна із українських заблокованих рашистами портів.

Ще більш вражаючий приклад подає Республіка Корея (РК), яка в 50-х роках минулого століття була однією з найбідніших країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, до цього ж з 1910 по 1945 рр. була колонією Японії. Територія РК приблизно в 170 раз менше території РФ, але за рівнем ВВП ця країна знаходиться між Туреччиною і Канадою, маючи 2.5 трлн. дол., тобто більше половини ВВП РФ. Зокрема вражає і те, що РК має сьомі за чисельністю збройні сили та другі за чисельністю резервні війська у світі, а також має обов'язкову військову службу для всіх чоловіків без винятку. За даними SIPRI, у 2021 військовий бюджет РК (50, 2 млрд. дол.) був не набагато меншим, ніж військовий бюджет РФ (65.9 млрд. дол.) і майже в 10 разів більший ніж військові витрати України (5.9 трлн. дол.). У 2020 році державний бюджет РК (363.1 млрд. дол.) був майже у 8 разів більший за держбюджет України – 55 млрд. дол. Як відомо, Туреччина постачає ЗСУ БПЛА Байрактар-ТБ2, а Японія і Південна Корея нелетальні засоби захисту – бронежилети, шоломи, намети, зимовий військовий одяг, медикаменти, а також генератори та різноманітне знаряддя для використання у надзвичайних ситуаціях. Станом на травень ц. р. Японія надала допомогу Україні на загальну суму близько 500 млн дол., і це тільки на державному рівні.

Прикладом для нас має бути також маленька (20 тис. кв. км, як Кіровоградська область), але економічно досить сильна Держава Ізраїль яка практично протягом всього свого існування, починаючи з 1948-го, вела війни зі своїми «двоюрідними братами» – арабами (1948-1949, 1956, 1967, 1973, 1982-1983, 2006 роки). Ізраїль має високий економічний потенціал і високий життєвий рівень населення, створив потужні збройні сили і розвинений ВПК. Достатньо сказати, що військовий бюджет маленького Ізраїлю майже такий самий як у величезної Канади – близько 20 млрд. дол. Ізраїль – єдина країна у світі, в якій усі жінки є військовозобов’язаними. Ізраїльська зброя – одна з кращих у світі й постачається до 80 країн світу. Проте, незважаючи на те, що в Ізраїлі мешкає понад 500 тисяч вихідців із України, керівництво цієї країни досі відмовляється постачати чи продавати Україні сучасне озброєння, зокрема ЗРК «Залізний купол». Водночас слід зазначити, що тисячі ізраїльтян, зокрема вихідців з України, надають українцям гуманітарну допомогу, а сотні з них воюють проти рашистів в Україні у складі ізраїльського батальйону.

На мій погляд, Україна має вивчати досвід економічного розвитку згаданих країн. У нашій країні, яка за територією є найбільшою країною Європи володіє досить значними природними ресурсами, зокрема 30% світових чорноземів, є всі передумови піднятися на рівень економічного розвитку Японії, Туреччини, Південної Кореї, Ізраїлю, а також високорозвинених європейських країн, які сьогодні допомагають нам вистояти і перемогти в історичній конфронтації з рашистською ордою.
* * *
За основними економічними показниками Росія, найбільша за територією і найбагатша за корисними копалинами у світі країна, зовсім не виглядає наддержавою, як США або Китай. Усе, що робить Росію наддержавою – це лише її відносно потужні збройні сили і передусім – ядерна зброя. Агресивність путінського режиму, що помітно зросла останніми роками, є відображенням соціально-економічної кризи, яка посилилася в Росії після 2014 року. Демонстрація сили і агресивності з боку путлерівського режиму, є проявом його слабкості, оскільки за 22 роки бездарного керівництва країною він не зміг покращити життя пересічних росіян.

Без західних ринків, інвестицій і капіталів, передових промислових технологій російська сировинна економіка взагалі не зможе повноцінно існувати. Насправді ми спостерігаємо вражаючий парадокс: Путін вимагає від країн НАТО «гарантій безпеки», в той час як ці країни вже давно їх надавали, забезпечуючи постачання в Росію сучасних технологій, в тому числі і для виробництва
озброєнь та військової техніки. При цьому переважна більшість російських мільярдерів і мільйонерів зберігають свої фінансові статки в банках країн НАТО, мають там свої маєтки, а їх діти навчаються в університетах США, Канади і Західної Європи.

Московія вже давно стала сировинним придатком Заходу і Китаю і практично перетворилася на світову бензоколонку і лісопилку. І тому, щоб вивести Росію із економічної стагнації у кремлівської камарильї залишався лише один шанс – спробувати окупувати Україну і приєднати її до Росії. Проте «пекельні» фінансово-економічні санкції Заходу проти Московії, якщо вони будуть невпинно посилюватися, досить швидко призведуть до розвалу «путіноміки» і як наслідок – до падіння путінського злочинного режиму, яке прискорять Збройні сили України, вигнавши російських загарбників з усіх окупованих українських територій.

Олексій Волович, 

кандидат історичних наук,

політичний аналітик 

Читайте також: Олексій Волович про стабільність, ймовірність збереження санкцій проти Росії та необхідні геополітичні кроки України 

Олексій Волович: Для Росії краще торгувати і жити у мирі з Україною, ніж воювати

Вихідці з Кропивницького – на дипломатичному фронті України в Кувейті (ФОТО)