02жовтня2022

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Моя історія з Ангеліною, або Чому кувейтський письменник так часто пише про Україну

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Моя історія з Ангеліною, або Чому кувейтський письменник так часто пише про Україну

22 09 01 15 13 13 454‏На початку червня, 2021 року в Україні, а саме в Одесі, де є невеличке кафе в районі Аркадії, розміщене на Генуезькій вулиці, під назвою “OH LA LA” – з видом на торгові центри, готелі та різні магазини – я працював.

‏Раннім вечором, майже щодня, я ходив у це кафе зі стопкою книг, паперу і ручок, аби писати статті, оповідання і вірші. Вони опубліковані в багатьох газетах і журналах.

Завжди сидів ззовні, поперед кафе, праворуч від вхідних дверей. Доки одного разу, дівчина, на вигляд років тридцяти, підійшла і сіла за столик напроти, трохи далі. Через якийсь час я помітив, що вона розмовляла сама з собою. Тихим і ледве чутним голосом…‏

Дівчина постійно показувала обома руками на інший бік вулиці. Інколи вона трохи хитала головою, потім підставляла руку під щоку,  деякий час мовчала.

‏Я запитав офіціантку Дарину: "Хто це?». Вона розповіла мені, що у дівчини подвійний психічний розлад і вона приходила в кафе приблизно раз у два-три дні, сиділа там зо півгодини, а потім йшла. Не попросивши нічого випити або з’їсти. ‏Я відчував сум і смуту, тому що мені було її дуже шкода , вона страждала. Тим паче, що одна з моїх подруг, яку я дуже любив, теж захворіла цією подвійною хворобою, за рік до смерті, нехай помилує її Бог.

‏Я попрохав офіціантку, принести їй склянку яблучного соку. Коли його поставили на стіл перед дівчиною, вона зрозуміла, загрузла в гостроті свого розуму.

‏І запитала: «Для кого цей сік?». ‏Офіціантка відповіла: «Для Вас, від містера Хусейна Аль-Раві, того, який сидить он там».
‏Почувши це, вона з сором’язливим поглядом повернулась до мене, почала тихенько відпивати напій. Спокійно, нічого не кажучи і не розмахуючи руками.

Якось згодом, коли я був подумки зайнятий написанням статті, я побачив, що поперед мене стоїть ця дівчина. Вона прийшла подякувати мені за яблучний сік. Вона була схожа на маленьку дитину, якій мати заборонила розмовляти з незнайомими людьми.

Я запитав, як її звуть. Вона відповіла, що Ангеліна.

‏Потім я час від часу бачив іі в кафе. Кожного разу, коли вона приходила, то сідала за тей же столик і розмовляла сама з собою, розмахуючи двома руками.

Наприкінці серпня, в останню ніч перед від’їздом з Одеси і поверненням до Кувейту, я зайшов в “Oh La La” незвично рано, перед заходом сонця.

‏Ангеліна сиділа під палячим сонцем, де зовсім не було тіні, яка б захистила її. ‏Температура повітря в той час була дивовижно високою. Я думаю, що вона соромилась зайти всередину. А столики в тіні, в передній частині кафе, були переповнені,  деякі з них заброньовані раніше.

Коли я сів на своє звичне місце, я попросив офіціантку, передати Ангеліні, що вона може підійти і сісти за стіл зі мною.

‏Дівчина сіла напроти мене, вона виглядала стомленою, її мучила спрага. Після того, як Ангеліна випила воду і сік, я запитав: «Тепер ти добре себе почуваєш?». Вона кивнула головою і сказала: «Так, дуже дякую».

‏Через декілька хвилин я сказав їй, що вже завтра, знову, буду в Кувейті і що я радий знайомству. Вона виглядала здивованою і сказала: ‏«Правда? Як шкода… ви повернетеся коли небудь в Одесу?». ‏Я відповів, що не знаю, повернусь я в це місто, чи ні…

‏Потім дівчина подивилась на книжки, папір, ручки і запитала мене, чим я займаюсь. Я відповів, що письменник.

Вона запитала: «А Ви напишете щось про Україну?».

‏Я відповів: «Так, я обов’язково напишу статтю про свій візит».

‏На що Ангеліна відповіла: ‏«Сподіваюсь, що Ви напишете багато статей про Україну, а не одну».

Я посміхнувся і сказав їй: «Чому б і ні? Все можливо».

‏Я встав зі свого місця, побажав їй здоров’я та попрощався з нею, також попрощався з кафе і з тією красивою вулицею, з якою у мене були дуже теплі спогади. Того вечора я рано ліг спати, в готелі, де я зупинився, і який знаходиться в декількох метрах від кафе “Oh La La”…

4 09зображення viber 2022 09 01 15 19 38 069

9 01 15 19 17 035Після російської воєнної агресії проти України, 24 лютого 2022 року, збулось те, про що мене просила добра українка Ангеліна. Без усілякого планування, я написав сім статтей у захист України, деякі з них були опубліковані в українських, окремі – в європейських виданнях.‏

У цих статтях я затято і без вагань писав про напад президента Путіна і його солдатів, відстоюючи правду!

‏Це тому, що всі жителі Кувейту, і я один з них, кожного дня відчував біль, починаючи з початку іракського вторгнення, 2 серпня 1990 року, протягом семи кривавих місяців.‏

У той день, коли армія Іраку окупувала мою країну – Кувейт, вбивала її народ, руйнувала інфраструктуру, спалювала нафту. Також, викрадала багатьох її маленьких синів з вулиць, і бігли з ними до іракських тюрем і центрів утримання військовополонених, хоча вони були беззбройними цивільними особами. А потім іх стратили. Без усілякої вини. І створили десятки братських могил!

‏Також, однією з причин, по яким я захищаю Україну, є щире почуття, яке я відчуваю у своєму серці до багатьох українських друзів, які оточили мене повагою та любов'ю.

4viber 2022 09 01 15 19 17 386

 

Хусейн Аль-Раві,

фото – автора,

переклад – Христини Войтюк.