Ще.. З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ
Маємо бити ворога на його території – Олексій Волович (ФОТО)
- Останнє оновлення: 21 серпня 2024
У березні-квітні 2022 року, коли ЗСУ викинули російські війська за межі Київської, Чернігівської та Сумської областей, провели блискавичну лобожанську наступальною операцію на Харківщині 6-12 вересня 2022 року та звільнили у листопаді Херсон, правобережну Херосонщину і частину Миколаївщини, у багатьох пересічних українців і військово-політичного керівництва України виникло сподівання, що так само швидко можна буде звільнити всі окуповані території.
І вийти на кордони 2013 року.
Проте ворог, зрозумівши, що швидкої перемоги над ЗСУ не буде, вирішив перекинути основну частину своїх військ на Донбас і Південь України, намагаючись утримати сухопутний коридор із Кримом, як мінімум, і відрізати Україну від Чорного моря, як максимум, при цьому встановивши повний контроль над Луганською, Донецькою, Запорізькою і Херсонською областями. Контрнаступ ЗСУ в другій половині 2023 року виявився невдалим і російсько-українська війна увійшла в стадію позиційної, що відбувається й досі.
Пошуки виходу з глухого кута
В інтерв’ю журналу «The Economist» 1-го листопада 2023 р. екс-головнокомандувач ЗСУ генерал В. Залужний констатував, що «ситуація на фронті зайшла у глухий кут, коли жодна зі сторін не може просуватися». Дійсно, за 5 місяців контрнаступу Сили оборони України просунулися лише на 17 км. в бік Азовського моря. Для РФ це теж був і залишається глухий кут, збройні сили якої станом на 20 серпня ц.р. втратили понад 600 000 військових, а також кілька десятків тисяч різноманітних ОВТ. Взагалі протягом двох з половиною років війни російським військам не вдалося здійснити навіть оперативний прорив на якомусь напрямку і захопити бодай один обласний центр. Все, на що вони спромоглися зробити, завдяки величезній кількісній перевазі в живій силі, озброєннях і боєприпасах, це перейти до тактики поступового видавлювання частин і підрозділів ЗСУ на деяких ділянках фронту на Донбасі.
У кінці 2023 року наші Сили оборони були змушені перейти до стратегічної оборони на всьому фронті, що значною мірою стало наслідком браку озброєнь і боєприпасів, а також заборони партнерів завдавати ударів їхніми далекобійними ракетами по військовим об’єктам в глибині території Росії. Подальше продовження бойових дій на Сході і Півдні України так, як це було в часи Першої і Другої світових війн, було б згубною стратегією як для ЗСУ, так і для самої української держави. Одним із способів розв’язання цієї проблеми було посилення завдання ракетних ударів по військових і енергетичних об’єктах РФ, але через брак достатньої кількості таких ракет і через заборону партнерами їх використання в глибині території ворога до цього часу вони також не призвели до суттєвого послаблення наступальних спроможностей російських ЗС.
На думку деяких вітчизняних та іноземних експертів, однією з причин «глухого кута» було те, що до недавнього часу ЗСУ навіть не намагалися перенести бойові дії на територію ворога. Та і як було навіть подумати про це, коли ми не можемо зупинити просування ворога на нашій власній землі, на сьогодні це Торецький і Покровський напрямки. Втім, історія не знає випадків, коли якась країна здобувала б перемогу над іншою країною, не заходячи на її територію. За деякими даними, тема перенесення війни на територію агресора час від часу обговорювалася серед військового керівництва ЗСУ високого рівня, серед яких були ті, хто підтримував цю ідею і ті, хто заперечував її можливість. Навіть робилися певні спроби це реалізувати, якщо згадати рейди російських добровольчих угруповань (РДК, легіон «Свобода Росії» та «Сибірський батальйон») в Бєлгородській, Курській та Брянській областях РФ. Проте через обмежені можливості цих невеликих угруповань (сумарно близько 6 батальйонів), їхні рейди в згадані області у травні-червні минулого року та у березні нинішнього року на кілька кілометрів від кордону були скоріше символічними акціями. Пошуки виходу із «глухого кута» продовжувались, і ось, Бог дав на розум нашому військово-політичному керівництву здійснити рейд силами чотирьох бригад на території Курської області Росії, який почався 6-го серпня і продовжується по сьогодні.
Агонія путінського режиму
Росія – величезна країна в багатьох вимірах, але це практично колос на глиняних ногах («un colosse aux pieds d’argile»), як про це вперше сказав французький філософ і письменник Дені Дідро, відвідавши Санкт-Петербург у 1773 році.
І до цього стану у ХХІ-му столітті Росію довів нинішній московський фюрер протягом 25 років свого злочинного правління. Апогеєм агонії путінського режиму стало його широкомасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року. На мій погляд, Путін зважився на цей глобальний злочин головним чином тому, що за довгі роки свого правління він не зміг зробити нічого доброго для росіян. Натомість він вирішив їм «подарувати» всю Україну, як до цього «подарував» Крим і частину Донбасу. Путін не хоче і не може випускати нашу країну із сфери свого впливу, оскільки без України неможливо реалізувати його ідею-фікс - відтворити квазі-СРСР.
Наведемо кілька фактів, які свідчать про «досягнення» путінського режиму до широкомасштабного вторгнення в Україну станом на 2021 рік. Найбільшою державною таємницею нинішньої Росії є реальна кількість її населення. Згідно з багатьма неофіційними дослідженнями, включаючи російські, на сьогодні реальна чисельність населення в РФ становить не 146 млн. чол., а близько 70-80 млн., з яких етнічних росіян не більше 50 млн. Реальна середня щільність населення в РФ становить не більше 5 чол. на 1 кв. км., що є одним із найнижчих показників у світі. З такою низькою щільністю населення неможливо утримувати в належному стані таку величезну територію - більше 17 млн. кв. км., тому в Росії вже багато років працює велика кількість мігрантів, близько 12 млн. осіб станом на 2020 рік. У 1992 році РФ і КНР мали приблизно однакові стартові позиції в економіці. ВВП РФ становив 460.3 млрд. дол., Китаю – 426.9 млрд. дол. (за паритетом купівельної спроможності – ПКС). Але станом на 2021 рік ситуація кардинально змінилася: ВВП Китаю зріс до 26.6 трлн. дол., а Росії - до 4.1 трлн дол. (6-те місце у світі після ФРН). Якщо у 2021 році частка ВВП Китаю у світовому ВВП становила 18.3%, США – 15.8%, то частка ВВП РФ становила всього 3.1%. За даними ЦРУ США, у 2021 році держбюджет США становив 5.9 трлн. дол., Китаю – 3.6 трлн. дол., а Росії – 468.6 млрд. дол., 11-те місце у світі після Іспанії і Нідерландів. Соціальні контрасти в Росії постійно зростають: дуже багатих і дуже бідних стає дедалі більше. Якщо у 2000 році у РФ не було жодного мільярдера, то станом на 2021 рік в РФ налічувалося вже 123 мільярдери. За даними Finanz.ru, у 2021 році за реальною межею бідності перебувала більша половина населення Росії. І замість того, щоб належним чином розвивати економіку Росії, Путін вирішив завоювати Україну, що неодмінно призведе до повного краху його режиму.
Найбільшою проблемою Росії протягом останніх 25 років є путінська диктатура, система патерналізму, коли без вказівок Путіна ніхто нічого не вирішує і це не тільки вбиває ініціативу людей, а перетворює всіх їх на рабів. У Росії немає громадянського суспільства, опозиції, незалежних ЗМІ.
Путін намагається копіювати діяльність таких диктаторів як Сталін і Гітлер. У Росії реальним суб’єктом влади є лише Кремль і в ньому Путін. Через це державний апарат влади є вкрай «трухлявим», оскільки можновладці бояться брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу і тим більше заперечувати Путіну, якщо він явно робить якісь дурниці.
Путін не здатний сприймати реальність такою, якою вона є. Натомість він будує для себе комфортний для нього «мирок», малює для себе хибну картину світу, вірить в неї сам і вимагає вірити в неї своє оточення і всіх росіян. Основними інструментами зовнішньої політики Путіна є залякування, накреслення «червоних ліній», шантаж і брехня, спроби підкупу західних політиків і ЗМІ. Путін часто вдається до проекції своїх злочинів на інших. Усе це свідчить про те, що путінський режим, увійшов в завершальну стадію своєї агонії і він не спроможний нас перемогти, незважаючи на свою тимчасову перевагу в засобах війни.
Етнічні українці в Курській області
Як і всі прилеглі до східних кордонів України області РФ, на початку ХХ століття Курська область мала значну частку етнічного українського населення, яке згодом зменшилося через русифікацію в радянські часи. За Петра І, в 1708 - 27 рр., більша частина сучасної Курської області належала до Київської губернії. За всеросійським переписом населення 1897 року, в Курській губернії проживало 527,8 тис. укра їнців (22,3 % населення), причому в деяких повітах вони становили більшість. В 20-ті роки минулого століття тривалий час Курщина, була об’єктом суперечок при визначенні кордонів між РРФСР і УРСР. У 1925 ЦК РКП(б) в односторонньому порядку визначив кордон між Курською і Сумською областями, в результаті чого за межами України залишилося близько 800 тис. українців. Якщо за переписом 1926 року відсоток етнічних українців в Курській області становив майже 20%, то в 2024 вже лише 1.3%. При цьому загальна кількість населення в цій області зменшилася майже втричі – з 2.9 млн. осіб у 1926 році до 1 млн. осіб в 2024 році, що певним чином свідчить про вимирання населення Росії.
Слід зазначити, що в радянські часи і певної мірою до 2014 року кордон між Сумською і Курською областями був достатньо умовним і люди, які мешкали в прикордонних українських і російських селищах, підтримували дружні контакти і навіть родичалися. Напевно телефонні контакти і обмін інформацією продовжувалися і після 2014 року. І про це свідчить та обставина, що частина росіян із прикордонних селищ в зоні операції ЗСУ в Курській області погодилися на евакуацію на територію Сумської області, знаючи, що там їм ніхто нічого поганого не зробить.
Основні цілі і перші результати Курської операції ЗСУ
Але повернемося до Курської операції. Оскільки сьогодні про неї багато пишуть і говорять українські та іноземні експерти, спробую зробити акцент на тих моментах, які досить важливі, хоча й не надто часто згадуються оглядачами.
Спочатку дещо про основні офіційно визначені цілі Курської операції:
1) Створення безпекової (санітарної) зони на території Брянської, Курської і Білгородської областях вздовж кордону України з метою захисту українського населення в прикордонних регіонах Черніговщини і Сумщини;
2) Знищення російських військових об'єктів і витіснення російських військ з прикордонної смуги в Брянській, Курській і Білгородській областях з метою унеможливлення або зменшення завдання артилерійських, ракетних та авіаційних ударів ворога по українській території;
3) Ослабити наступальний потенціал ворога на Донбасі, в Запорізькій і Херсонській областях. Звісно мають бути й інші цілі, які не варто оприлюднювати.
Перші результати Курської операції: За два тижні бойових дій наші Сили оборони зайняли більше території ворога, скільки ворог окупував нашої території майже за 8 місяців поточного року. 17 серпня Сили оборони взяли під контроль місто Коренево, другий районний центр на Курщині після Суджі.
Цікавий історичний факт:
У 1918 році гетьманське військо спільно з німецькими союзниками вибили з Коренево більшовиків і селище входило до складу Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Але цей і подібні йому факти московити не сприймають, і досі чомусь називають Лівобережжя України, зокрема Сіверщину, Посейм’я, Слобожанщину і Донеччину, а також Приазов’я і Причорномор’я «исконно русскими землями». За підсумками першого і останнього всеросійського перепису населення 1897 року, 85% жителів «Новоросії» були українцями. За даними цього перепису, на українській етнографічній території 127 років тому проживало 3,8 млн. росіян, що становило 11,7% від усього 28-мільйонного населення «Малоросії». Згідно з переписом 1926 року на території УРСР зафіксовано 4,2 млн. росіян - 12,1% від загальної кількості населення, а в 1939-у - 2,7 млн. (9,2%). Ось вам, ниці рашисти, ваші брехливi «исконно русские земли»! У царські часи «бандерівці» ще не могли спотворювати російську статистику. Якщо не вірите, зайдіть на сайт вашої Державної публічної історичної бібліотеки Росії (http://elib. shpl.ru/) і там побачте цю інформацію на вашем русском языке.
Станом на 20 серпня наші війська просунулись у глибину Курської області на 40 км., контролюють більш ніж 1300 кв. км території ворога та близько 100 населених пункти. Але це всього лише 23-тя частина території Курської області, яка становить 29 800 кв. км. На мою думку, щоб закріпитися в цій області, нашим військам бажано взяти під контроль бодай 3-5 тис. кв. км., маючи стабільні логістичні коридори з території України. Ми маємо забезпечити можливість постійного артилерійського вогневого враження по військам ворога хоча б на відстані 50-70 км від позицій наших військ на території Курщини. Ми маємо встановити контроль над десятками селищ і містечок, які слугуватимуть нашим прикриттям. Хай рашисти спробують їх бомбардувати. При цьому дуже важливо також, щоб за межами контрольованої нашими Силами оборони території Курської області здійснювались постійні рейди в різних напрямках з метою знищення сил ворога, які наближаються до основних сил ЗСУ, що унеможливить перехід до позиційної конфронтації, як це відбувається зараз на Донбасі. На територію Брянської і Білгородської областей варто заходити не фронтально з території України, наражаючись на мінні поля, протитанкові перешкоди і масований артилерійський вогонь супротивника, а з території Курської області, б’ючи по ворогу з флангів і тилу, намагаючись притиснути його до українського кордону і тим самим взяти в кільце.
На мій погляд, основною метою операцій наших військ в Брянській, Курській і Білгородській областях має бути здійснення стратегічного наступу ЗСУ у вересні-жовтні 2024 року, головною метою якого має бути взяття в облогу Москви, як це зробив у жовтні 1618 році наш славний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний зі своїм військом запорозьким в кооперації з поляками. З огляду на ту обставину, що відстань від Курська до Москви становить близько 520 км., варто розвивати основний наступ ЗСУ саме на цьому напрямку. Якщо ЗС РФ не могли зупинити наступ на Москву 5 тис. найманців ПВК «Вагнер» Є. Пригожина 23-24 червня 2023 року, то чи зможуть вони зупинити наступ скажімо 30-тисячного українського війська?
Бажано ближчими тижнями здійснити рейди Сил оборони в Бєлгородській і Брянській областях. Не забуваймо, що відстань від Брянську до Москви становить всього 383 км. Одночасно має відбутися операція по звільненню Криму.
24 липня ц.р. в інтерв’ю британській газеті The Guardian головнокомандувач ЗСУ генерал О. Сирський заявив, що «звільнення Криму є реалістичним і Україна має план деокупації півострова». За словами начальника ГУР МО України генерала К. Буданова, «відвоювати Крим буде набагато легше, ніж Донбас, де понад 1000 км фронту та глибина понад 200 км». Очевидно, початися операція звільнення Криму має із виведення з ладу на тривалий термін Кримського мосту, а також виходом наших військ до узбережжя Азовського моря між Бердянськом і Маріуполем з метою перерізати сухопутний коридор до Криму.
Звісно, я тут окреслив можливо найбільш оптимістичний варіант здійснення стратегічного наступу ЗСУ з метою розгрому ЗС РФ, але в будь- якому разі, якийсь план стратегічного наступу все ж має бути реалізований і початися він має з обстрілу дальнобійними ракетами військових об’єктів навколо Москви, що матиме великий негативний моральний вплив як на ЗС РФ, так і на російське населення, і росіяни нарешті зрозуміють,чого вартий їхній «непобедимый Путин».
Проведення успішної наступальної стратегічної операції ЗСУ буде практично неможливим без негайного посилення допомоги з боку наших партнерів, від яких ми очікуємо:
1) якомога швидшого дозволу на застосування дальнобійних ракет країн НАТО на всю глибину території ворога і постачання хоча б 300 дальнобійних ракет ближчим часом;
2) негайного озброєння 14 бригад резерву ЗСУ, про які неодноразово згадував президент В. Зеленський;
3) направлення Україні хоча б 30, а не 20 винищувачів F-16 і не до кінця року, а до кінця вересня;
4) дозволу льотчикам-пенсіонерам країн НАТО брати участь в бойових діях на території України і продовжувати навчання українських льотчиків в бойових умовах;
5) прискорення розміщення на території Німеччини, і по можливості в Польщі і Фінляндії далекобійного озброєння - ракети SM-6, крилаті ракети Tomahawk і гіперзвукова зброя.
Напевно для когось ці мої роздуми можуть здатися нездійсненною фантазією. Але згадаймо скільки разів ми чули подібні слова навіть від наших партнерів протягом двох з половиною років війни з Росією. І кожного разу наші «фантазії» ставали реальністю завдяки мужності і майстерності наших воїнів, згуртованості переважної більшості українського народу та мудрості військо-політичного керівництва країни. Якби на початку широкомасштабного вторгнення рашистів, коли відбувалися «мирні переговори» в Стамбулі, нам сказали, що через два з половиною роки війни ЗСУ знищать 600 000 особового складу ворога, 8500 танків, 16500 броньованих машин, 16900 артсистем, 370 літаків і 330 гелікоптерів, 28 кораблів і катерів та багато іншої військової техніки, ми б самі цьому не повірили. Про українські морські дрони Magura V5 ще недавно казали, що це фантазії, а на сьогодні цими дронами вражено 18 російських суден, в результаті чого ЧФ РФ практично втратив свою боєздатність. Ми не повинні боятися нашої власної сміливості. Хай її боїться клятий ворог. Як сказала видатна бельгійська письменниця Амелі Нотомб, «ніколи не опускай руки, бо ризикуєш зробити це за хвилину до того, як станеться диво». Я б до цього додав, що дива самі по собі не відбуваються, їх творять люди, наші славні захисники.
Військово-політичні наслідки Курської операції ЗСУ
Минуло всього два тижні з початку Курської операції ЗСУ, проте вже сьогодні можна сказати про деякі її наслідки:
Кордони РФ диряві і їх практично ніхто не охороняє, а якщо там хтось і є, то вони мають шанс здатися в полон українським воїнам, щоб залишитися живими;
ЗСУ продемонстрували відхід від радянської військової школи в стилі «м’ясника» маршала Жукова і опанування військовим мистецтвом ХХІ століття – не числом, а умінням з використанням сучасних технологій та проводячи максимально маневровані бойові дії як в наступі, так і в обороні;
Курська операція ЗСУ продемонструвала, що здобути перемогу над ворогом не можна без заходу наших військ на його територію, і чим більше території РФ опиниться під контролем ЗСУ, тим краще;
На даний час Росія не має достатньо резервів, щоб одночасно вести бойові дії на кількох напрямках, особливо на території самої Росії, тому Путін буде змушений провести мобілізацію, що викличе незадоволення серед російського населення;
Курська операція продемонструвала перед усім світом абсолютну відмінність бойових дій ЗСУ на території Росії з їх гуманним ставленням до місцевого населення і російських полонених від варварських і терористичних методів рашистських орд, які протягом двох з половиною років вбивають цивільне населення і знищують цивільну інфраструктуру в Україні;
Десятки тисяч росіян, які переживатимуть «українську окупацію» і отримуватимуть від «окупантів» різноманітну допомогу продовольством та медикаментами, розповідатимуть про це своїм співгромадянам по всій Росії і це руйнуватиме вигадки путінських пропагандистів про «страшных укров и бандеровских нациков».
Внаслідок проведення Курської операції ЗСУ і без того жахливий імідж Путіна ще нижче впав в очах світової спільноти, водночас зростає розчарування Путіним серед його оточення, російських громадян і серед його небагатьох партнерів;
Після проведення Курської операції ЗСУ подальше пасталакання кремлівської камарильї про СВО в Україні стає абсолютними абсурдом;
Чим успішніше будуть проводитися наступальні операції ЗСУ на території Росії і на території України, тим більше зростатимуть шанси усунення Путіна в результаті перевороту;
Успішне проведення Курської операції посилює моральний дух і оптимістичний настрій як серед українських воїнів на всіх фронтах, так і серед всього українського населення;
Успішне проведення Курської операції сприятиме активізації допомоги Україні з боку її партнерів, оскільки Захід більш охоче надає допомогу сильним і самодостатнім партнерам, які в перспективі можуть стати його союзниками;
В результаті взяття в полон близько трьох тисячросійських військовослужбовців, Україна значно збільшить свій обмінний фонд полоненими і може прискорити визволення своїх воїнів з російського полону;
Росія передислокувала поки що незначну частину своїх збройних сил з окупованих територій Запорізької та Херсонської областей до Курської області, намагаючись зупинити наступ українських військ в цій і в Бєлгородській області, але згодом Путін буде змушений робити це дедалі більше;
Наступ України на Курщині нібито зірвав «таємні перемовини» української і російської делегацій за посередництва Катару та російського олігарха Р. Абрамовича з метою припинення ударів по енергетичній інфраструктурі обох країн;
Жодна країна світу, крім путінської маріонетки президента Сирії Башара Асада, не засудила бойові дії ЗСУ в Курській області;
Лідери країн ОДКБ не виявили і не виявлять бажання прийти на допомогу путінському режиму;
Якщо в результаті Курської операції Путін, за словами видатного українського дипломата В. Огризка, опинився в «політичному нокдауні», з якого він вже ніколи не підніметься, то імідж України і її героїчного війська значно покращився в усьому світі.
Вищезазначені перші військово-політичні наслідки Курської операції ЗСУ протягом наступних днів і тижнів можуть змінюватися в кращу або гіршу сторону для нас в залежності від того як ця операція розвиватиметься надалі. Але вже те, що зроблено нашими воїнами на сьогодні, має велике значення і викликає повагу і захват в серцях всіх українців і наших партнерів, які, хотілося б сподіватися, незабаром стануть нашими союзниками.
Реакція лідерів і офіційних представників країн Заходу
Реакція світових лідерів на події в Курській області РФ загалом досить стримана, оскільки ситуація змінилася настільки несподівано і кардинально, що вони потребують певного часу, щоб сформулювати свої позиції і узгодити їх між собою на рівні G-7, НАТО і ЄС. Деякі лідери, замість того, щоб негайно надати Україні потрібну допомогу, вичікують як розвиватиметься український наступ. Проросійські західні політики вважають, що «вторгнення» ЗСУ на територію Росії «віддаляє процес переговорів і призводить до ескалації ситуації». Водночас офіційні представники країн Заходу високого рівня в цілому досить схвально відгукнулись на Кримську операцію ЗСУ. Так, 8 серпня на брифінгу в Брюсселі представник Єврокомісії із зовнішньополітичних питань Петер Стано заявив, що Україна має законне право захищатися у війні з Росією, зокрема, завдаючи ударів по агресору на його території. 10-го серпня координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки при Білому домі США Джон Кірбі заявив, що Білий дім підтримує зв'язок з українськими колегами та працює над тим, щоб краще зрозуміти їхні цілі та стратегію в Курській області Росії. 13 серпня президент США Джо Байден вперше прокоментував операцію ЗСУ в Курській області, заявивши, що «це створює справжню дилему для Путіна і ми перебуваємо в прямому та постійному контакті з українцями». 10 серпня екс-прем’єр Великої Британії Борис Джонсон зазначив, що українці цілком виправдано атакують російські війська на території Росії і росіянам немає кого звинувачувати, окрім Путіна. 11 серпня голова комітету німецького Бундестагу з оборони Маркус Фабер заявив, що наступ ЗС України в Курській області «демонструє населенню Росії, що їхній диктатор нічого не контролює, а військове керівництво РФ не справляється із ситуацією». На його думку, це «хороша основа для мирних переговорів із наступником Путіна і для процесу над Путіним у Міжнародному кримінальному суді». Водночас М. Фабер вважає, що дана операція ЗСУ є «гарним приводом для порушення питання щодо постачання танків Leopard 2 в Україну». 14 серпня президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що «Україна має повне право захищатися, просуваючись в Курській області Росії, оскільки Росія регулярно бомбардує столицю України Київ та окупувала багато українських територій». А. Стубб також підтвердив, що Україна може використовувати фінську зброю на російській території без обмежень.
Президент США Джо Байден ще перебуватиме при владі близько 5 місяців і українці сподіваються, що він зробить для них те, про що вони вже давно його просять, а саме – надати більше зброї, зокрема літаків F-16, танків Abrams, ЗРК Patriot та далекобійних ракет і дозволити їх застосовувати так, як вважає за потрібне командування ЗСУ. Якщо він це зробить, то українці будуть йому дуже вдячні і ще за його життя після нашої перемоги поставлять йому пам’ятник у центрі Києва…
* * *
За умови успішного проведення Курської та інших наступальних операцій ЗСУ, російсько-китайський сценарій замороження бойових дій по лінії фронту станом на сьогодні має бути відкинутий Києвом. Про «мирні» переговори з окупантами варто забути і перейти до реалізації формули миру через перемогу над ворогом. Для Путіна перемир’я – це лише пауза для того, щоб поновити сили і знову вдарити по Україні. Про які «мирні» переговори з Путіним можна говорити, якщо він категорично відкидає саму ідею існування вільної і незалежної України? Київ може брати участь у переговорах з Москвою лише після того як Росія виведе всі свої війська з усіх окупованих українських територій і основною темою переговорів мають бути репарації Росії.
Ми маємо все зробити для того, щоб переконати наших партнерів перестати нарешті боятися блефу Путіна і його ядерного шантажу. Як сказав президент В. Зеленський 14 серпня у своєму зверненні, «чим більш сміливі рішення партнерів, тим менше може зробити Путін». У своєму зверненні від 17 серпня президент В. Зеленський в черговий раз закликав партнерів «прибрати бар’єри, які заважають нам послаблювати російські позиції саме так, як цього потребує хід війни». Вважаю, що звернення Верховної Ради України до Конгресу США з проханням стимулювати адміністрацію Джо Байдена надати Україні якомога швидше більше дальнобійних ракет і дозволити їх застосування на всій території Росії було б дуже актуальним сьогодні. При цьому варто зробити так, щоб про це звернення і реакцію на нього з боку Конгресу США та адміністрації Джо Байдена було відомо в усьому світі, оскільки це питання історичної відповідальності великого американського народу за збереження миру в центрі Європи і в усьому світі. Мир не може бути збережений шляхом примусу України піти на поступки перед агресором, мир може бути збережений лише перемогою України над розпалювачами третьої світової війни.
Полковник у відставці, кандидат історичних наук
Олексій Волович
(ілюстрації надані автором; джерело: Центр "Борисфен Інтел")
Читайте також: Володимир Панченко єднає нас і сьогодні, – Олексій Волович
Олексій Волович: Тоді мені часовий відрізок у 50 років здавався величезною брилою часу
