З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Про освіту, реформи і як ми втрачаємо освічене покоління молоді

Знаєте, допоки існує село? Поки є школа. Щойно вона закривається – починається зворотній відлік. Поодинока молодь з дітьми виїздить, лишаються пенсіонери, останній, як то кажуть, вимкне світло і з карти зникне черговий населений пункт.

Я знаю таких десятки. Мої рідні Копанки – та ж сама доля. За 7-10 років лишиться лише земля, вижата до краплини фермерами хімією в угоду прибутковості. І поодинокі цегляні комини від печей і груб, що колись гріли людей, давали їм надію і тепло відкритого вогню.

Не знаю, кому і чому прийшла ідея реформувати освітню галузь саме таким способом, але ця людина чи люди точно відірвані від реальності. Укрупнювати школи, бо, бачите, не рентабельно вчити 10-20 учнів. Рентабельність людських, дитячих доль. Одні мають право на якісну освіту, інші – автобус за надцять кілометрів до укрупненої школи і так само назад. І заняття ради «галочки», були, слухали, та всім наср@ти на тих дітей.

Пам’ятаєте відомий на увесь світ кейс з Японії? Там в віддаленому дуже маленькому селі жила одна школярка. Добратись до школи вона могла лише потягом. Інших пасажирів на станції не було роками. І залізниця прийняла рішення двічі на день робити зупинки на станції, допоки дівчинка не закінчить школу. Це сталось 2016 року.

Ми повертаємось до формату совка в його найжорсткішому варіанті. Коли діти з сіл мали рівень освіти, гідний тракториста чи комбайнера. Додати хочеться лише паспортний режим між селами і містами. Я добре пам’ятаю свої шкільні роки. Інформатика без жодного ПК, хімія без обладнаного кабінету, гуртки поодинокі і ті, що можна проводити без нічого. У цей час мої міські однолітки їздили на екскурсії до музеїв, підприємств, займались авіамоделюванням, театром, танцями, програмуванням…

Нам, виявляється, забагато медичних вишів. Бо в Європі їх менше, аніж в Україні. Колись класик казав – чужого навчайтесь і свого не цурайтесь. Певно, мова про те, що треба краще своє і чуже імплементувати, навряд чи брати косяки і застосовувати їх лише тому, що то Європа. Хто зараз там проживає точно знає, скільки часу треба для того, аби потрапити до лікаря в Німеччині чи Чехії, Франції чи Данії. Ми так само хочемо? Щоб люди, які живуть майже 3 роки у війні, населення, 90% якого має ознаки ПТСР, схильність до самогубства і вживає опіати (законно чи ні – не суть), аби кукуха була в зоні доступності, мають чекати прийому лікаря кілька місяців?

А хто візьме лікаря на роботу, диплом якого – медичний факультет університету машинобудування і дорожніх машин? Чи терапевта авіаційного університету?

Дурня? Але реформа освіти передбачає саме такий варіант. Заміна медичних вишів на профільні факультети при інших вишах.

Лише перед початком навчального року 2024 з України виїхало десь 300 тисяч (просто вдумайтесь в цю цифру) старшокласників. І всі рознесли думку, мовляв, через можливу мобілізацію. Але не всі з цієї причини. Частина – тому що робота сфери освіти щодня міняє правила. Сьогодні є магістратура, завтра лише для денної форми. Є аспірантура, але від завтра лише денна форма державного замовлення. Але то не точно. А після обіду – точно. Відібрати ліцензії майже у всіх вишив на аспірантуру, бо хтось там десь прийняв ухилянтів. Залишимо за рамками, що ухилянт людина чи ні – визначає суд, а не ТГ-канал.

Старшокласники їдуть і тому, що хочуть якісної вищої освіти. За єдиними правилами, зі зрозумілою програмою. Отримати диплом, який матиме вагу, навіть попри витрати на навчання. Бо поступити дома сьогодні на аспірантуру – це ризик, що завтра правила змінять і закінчити навчання зможуть не всі. До обіду приймуть зміни до законодавства, що аспіранти лише жінки, після обіду – що лише денної форми і державного замовлення.

А ще краще – давайте приймемо зміни заднім числом. Ну так, ніде в світі законодавство не має зворотної сили, у нас буде. Виключимо з аспірантури тих, хто вступав з 2022 року, а раптом там були, як би це сказати, ризики щодо мобілізаційної підготовки. Дарма, що частина тих майбутніх фахівців поступили чесно і мали плани на наукове майбутнє. Ми ж повертаємось до совка і всіх під одну зачіску. Якщо 5 зі 100 винні, то винні всі 100.

Але давайте ще скоротимо кількість вишів, забагато їх а душу населення. І піднімемо вартість навчання, бо не кожен гідний отримати вищу освіту. В мене немає питань до приватних навчальних закладів. Але коли мова йде про державні виші…

Тобто право на вишу освіту матимуть діти заможних родин. Моє ріне село, де зарплата тракториста 5-6 к грн/міс і то лише у літній період, просто не можуть дозволити собі вчити діток. Тракторист, комбайнер. Каста. Правда ж, молодь захоче лишитись в країні і не шукати кращу долю?

Мало? Так є ідея відмінити вечірню і заочну форму навчання. Вчись або працюй. Нема грошей на навчання? Що ж, не пощастило народитись в бідній родині, робочі спеціальності ждуть тебе, мільйонер з нетрів (с).

А давайте віддамо перевагу вишам на прифронтових територіях, тобто там, де станом на 1 липня 2024 року відбувались бойові дії. Знаєте, нагадує притчу про родину, яка все життя економила і їла фрукти, що почали гнити. Бо свіжі було шкода. Тобто, щоб мати переваги і пільги до навчання, треба жити там, де щодня можна загинути. І фінансувати виші, які щодня можуть перестати існувати. Порівнюючи з бізнесом, це як забрати фінансування підрозділу, що приносить найбільше прибутку, перенаправивши фінанси до департаменту, який не факт що працюватиме.

Це лише окремі і далеко не всі інновації в освіті. Ким чи чим вони продиктовані – загадка.

Але, наприклад, аби я мав вплив на іншу країну, певно, саме так би і поступив: дозволити елементарну освіту, зруйнувавши інститут вищої для більшості. Адже в сучасному світі найбільша цінність – не природні копалини, саме людський ресурс. Здатний швидко адаптуватись, інтегруватись і компенсувати нестачу дешевої не кваліфікованої праці.

Питання лише в тому, чи погодиться якась країна на таку реформу.

Так як би не було – створюються всі умови, аби мати гарну освіту було складно чи неможливо. Створюються умови, аби на довгі роки втратити освічене покоління.

P.S. Це лише особиста думка. Можливо, вона помилкова.

Олександр Чорний,

бізнес-тренер, засновник Smart Education Hotel School

Читайте також: Потрібен запобіжник до відродження: освіта має стати пріоритетом

Система освіти та виховання в Україні: щось із нею не так