51-річна Ярина Васалатій із села Диківка на Кіровоградщині самотужки порається в господарстві, поки її чоловік уже два роки захищає Україну на фронті.

Доглядає тварин, вирощує овочі та квіти, створює картини й розмальовує одяг. А ще мріє зняти робочі калоші, взути підбори та вирушити до Парижа. Свою історію жінка розповіла «Суспільне. Кропивницький» напередодні Міжнародного дня сільських жінок, який відзначали 15 жовтня.

Своє життя без села жінка не уявляє. Щодня о пів на сьому ранку виганяє на пасовище дворічну телицю Лиску, порається з козою, курми й гусьми, доглядає собак і кота. Робота не закінчується ні влітку, ні взимку: за однією справою одразу починається інша.

«З однієї роботи переходиш на іншу й так по колу, одне за одним», — розповідає Ярина.

До праці її привчили змалку батьки. Жінка працювала в різних сферах, зокрема була директоркою будинку культури. Нині ж самостійно дає раду господарству, підтримує родину й чекає на чоловіка з війни.

Попри щоденні клопоти, Ярина знаходить час для творчості. Самостійно опанувала петриківський розпис, створює картини та прикрашає одяг авторськими малюнками. Особливе місце в її житті займають квіти — і ті, що ростуть у саду, і ті, що розквітають на полотні.

«У селі є свобода, воля та чисте повітря. Ти вийшов і вдихнув на повну», — каже жінка.

Та за працьовитістю й витривалістю є ще одна мрія — побути просто жінкою, відпочити від нескінченних обов’язків, гарно вбратися й подорожувати. Ярина хоче побачити Париж і знову поїхати в Карпати.

Її історія — про силу жінок, які тримають на собі дім, господарство й родинний затишок, поки їхні близькі боронять країну. І про мрію, яка навіть серед щоденної праці нагадує: кожна жінка заслуговує не лише все встигати, а й жити для себе.

Детальніше – у сюжеті «Суспільне. Кропивницький» за посиланням.