21жовтня2020

ГАРЯЧІ
ГОЛОВНА ІНТЕРВ'Ю Кропивницький краєзнавець про перші п’єси Володимира Винниченка на єлисаветградських сценах (ФОТО)

ІНТЕРВ'Ю

Кропивницький краєзнавець про перші п’єси Володимира Винниченка на єлисаветградських сценах (ФОТО)

5124 4108к57

Цьогоріч відзначаємо декілька помітних дат, пов’язаних з діячами українського театру – нашими земляками.

Зокрема, виповнилося й сто сорок років від дня народження визначного літератора й політика Володимира Винниченка (1880-1951). 

Про те, коли і як  почали отримувати сценічне життя твори за місцем його народження, в Єлисаветграді, поцікавилися в лауреата обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова, знавця місцевої преси минулого й позаминулого століть Володимира Поліщука.

2019 08 29 22 02 10 446 1

- Пане Володимире, якщо історію постановок творів Володимира Винниченка відомими земляками Миколою Садовським чи Гнатом Юрою вже описано в літературі, то що відомо про найперші поставки п’єс Володимира Кириловича на його малій батьківщині. Коли це сталося?

- У вересні 1915-го під час гастролей в Єлисаветграді української трупи під керівництвом ще одного земляка Івана Мар’яненка (1878-1962)На сцені Зимового театру, який колись називали за прізвищем орендатора Елькінда, а нині – Марка Кропивницького, поставлено було два твори Володимира Винниченка «Брехня» і «Молода кров». Щономера місцева газета «Голос Юга» друкувала рецензії на вистави, яку ставили у театрі напередодні, й анонсувала наступний спектакль. Так, 18 вересня журналіст назвав п'єсу «Молода кров» одним «из самых неудачных произведений талантливого писателя». Водночас рецензенту сподобалася гра акторів: «Разыгранная и поставлена пьеса нашими артистами очень хорошо»А через рік Іван Мар’яненко в ході гастролей в Єлисаветграді на сцені Зимового театру показав відразу три п’єси Володимира Винниченка: «Брехня», «Молода» кров» та «Натусь». Причому кожну з них ставили по кілька разів. І постійно був аншлаг. За жовтень трупа дала тридцять спектаклів, до каси театру надійшло 12 160 рублів. Останній спектакль – «Натусь» – був зіграний 20 грудня.

- Які ще трупи включали до свого репертуару твори Винниченка для постановок на нашій сцені?

- У лютому 1917-го театральна трупа Кравченка завершила свої успішні гастролі в Єлисаветграді саме виставою Володимира Винниченка «Чорна пантера». У переповненому театрі публіка тепло прощалась з акторами, які були цілком задоволені не лише гарним прийомом, а й матеріальним здобутком сезону: «На круг труппа получала 500 р. за спектакль». А вже з 20 лютого жителі міста на Інгулі зустрічали акторів української трупи під орудою братів Івана Мар’яненка і Марка Петлішенка, за участі відомої акторки Любові Ліницької та артистів Львівської опери. Ставилися дві п’єси Володимира Винниченка  «Молода кров» та «Натусь». Надрукована у «Голосі Юга» рецензія сповіщала: «Пьесы Черкасенко и Винниченко – это новая эпоха в жизни украинского театра, они служат живым откликом на те явления нашей жизни, которые волнуют и заставляют много думать наше поколение». У червні в театрі Елькінда гастролювала трупа одеської драми, яка поставила п’єсу Володимира Винниченка «Брехня».

- Чи ставили Винниченка місцеві театри?

- Так. З січня 1918 при заводі Ельворті став діяти аматорський театральний гурток, вистави якого користувалися успіхом, а збори йшли виключно на благодійництво. Благодійні вистави давали також актори товариства драматичних артистів, які гастролювали у місті з березня. На суд глядачів пропонували вистави за творами Чехова, Теффі та Винниченка. У Першому Радянському театрі Єлисаветграда з 1919-го постійно працювала українська театральна трупа Дмитра Гайдамаки, яка зокрема ставила «Брехню» Володимира Винниченка. Наша землячка Тетяна Нікітіна згадувала, що дивилася з поетом Арсеном Тарковським «пока не запрещенную драму» Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь». «Арсений в свои семнадцать лет не сочувствовал Пантере, он был на стороне Белого Медведя, ее мужа. Думал ли тогда Арсений Тарковский, что в его жизни разыграется такая же драма, как и та, которую он только что видел на сцене, что он, как и винниченковский Белый Медведь, увлеченный поэзией, оставит свою жену, сына, дочь и убежит от будничного быта? Найдет ли он потом счастье в жизни, это известно только ему...». Здається, що Тетяна Нікітіна з Арсеном Тарковським дивилися виставу у 1924 році. Не виключено, що за радянських часів це була остання поставка винниченківських п’єс у його рідному місті.

Сподіваємося, що дана інформація зацікавить не лише науковців, театро- та краєзнавців, але й широке коло вчителів, студентів та школярів.

Федір Шепель,

фото автора 

Читайте також: Нова віртуальна книга кропивницького журналіста Володимира Поліщука

Кропивницький: архітектурне обличчя старого міста в проекті Володимира Поліщука та Сергія Невесьолова

Про архітектуру старого Єлисаветграда-Кропивницького від краєзнавця Володимира Поліщука

До дня гумору вийшла друком нова книга кропивничанина Володимира Поліщука