ІНТЕРВ'Ю

Кропивницький краєзнавець про перші п’єси Володимира Винниченка на єлисаветградських сценах (ФОТО)

Цьогоріч відзначаємо декілька помітних дат, пов’язаних з діячами українського театру – нашими земляками.

Зокрема, виповнилося й сто сорок років від дня народження визначного літератора й політика Володимира Винниченка (1880-1951). 

Про те, коли і як  почали отримувати сценічне життя твори за місцем його народження, в Єлисаветграді, поцікавилися в лауреата обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова, знавця місцевої преси минулого й позаминулого століть Володимира Поліщука.

- Пане Володимире, якщо історію постановок творів Володимира Винниченка відомими земляками Миколою Садовським чи Гнатом Юрою вже описано в літературі, то що відомо про найперші поставки п’єс Володимира Кириловича на його малій батьківщині. Коли це сталося?

- У вересні 1915-го під час гастролей в Єлисаветграді української трупи під керівництвом ще одного земляка Івана Мар’яненка (1878-1962). На сцені Зимового театру, який колись називали за прізвищем орендатора Елькінда, а нині – Марка Кропивницького, поставлено було два твори Володимира Винниченка «Брехня» і «Молода кров». Щономера місцева газета «Голос Юга» друкувала рецензії на вистави, яку ставили у театрі напередодні, й анонсувала наступний спектакль. Так, 18 вересня журналіст назвав п'єсу «Молода кров» одним «из самых неудачных произведений талантливого писателя». Водночас рецензенту сподобалася гра акторів: «Разыгранная и поставлена пьеса нашими артистами очень хорошо». А через рік Іван Мар’яненко в ході гастролей в Єлисаветграді на сцені Зимового театру показав відразу три п’єси Володимира Винниченка: «Брехня», «Молода» кров» та «Натусь». Причому кожну з них ставили по кілька разів. І постійно був аншлаг. За жовтень трупа дала тридцять спектаклів, до каси театру надійшло 12 160 рублів. Останній спектакль – «Натусь» – був зіграний 20 грудня.

- Які ще трупи включали до свого репертуару твори Винниченка для постановок на нашій сцені?

- У лютому 1917-го театральна трупа Кравченка завершила свої успішні гастролі в Єлисаветграді саме виставою Володимира Винниченка «Чорна пантера». У переповненому театрі публіка тепло прощалась з акторами, які були цілком задоволені не лише гарним прийомом, а й матеріальним здобутком сезону: «На круг труппа получала 500 р. за спектакль». А вже з 20 лютого жителі міста на Інгулі зустрічали акторів української трупи під орудою братів Івана Мар’яненка і Марка Петлішенка, за участі відомої акторки Любові Ліницької та артистів Львівської опери. Ставилися дві п’єси Володимира Винниченка – «Молода кров» та «Натусь». Надрукована у «Голосі Юга» рецензія сповіщала: «Пьесы Черкасенко и Винниченко – это новая эпоха в жизни украинского театра, они служат живым откликом на те явления нашей жизни, которые волнуют и заставляют много думать наше поколение». У червні в театрі Елькінда гастролювала трупа одеської драми, яка поставила п’єсу Володимира Винниченка «Брехня».

- Чи ставили Винниченка місцеві театри?

- Так. З січня 1918 при заводі Ельворті став діяти аматорський театральний гурток, вистави якого користувалися успіхом, а збори йшли виключно на благодійництво. Благодійні вистави давали також актори товариства драматичних артистів, які гастролювали у місті з березня. На суд глядачів пропонували вистави за творами Чехова, Теффі та Винниченка. У Першому Радянському театрі Єлисаветграда з 1919-го постійно працювала українська театральна трупа Дмитра Гайдамаки, яка зокрема ставила «Брехню» Володимира Винниченка. Наша землячка Тетяна Нікітіна згадувала, що дивилася з поетом Арсеном Тарковським «пока не запрещенную драму» Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь». «Арсений в свои семнадцать лет не сочувствовал Пантере, он был на стороне Белого Медведя, ее мужа. Думал ли тогда Арсений Тарковский, что в его жизни разыграется такая же драма, как и та, которую он только что видел на сцене, что он, как и винниченковский Белый Медведь, увлеченный поэзией, оставит свою жену, сына, дочь и убежит от будничного быта? Найдет ли он потом счастье в жизни, это известно только ему...». Здається, що Тетяна Нікітіна з Арсеном Тарковським дивилися виставу у 1924 році. Не виключено, що за радянських часів це була остання поставка винниченківських п’єс у його рідному місті.

Сподіваємося, що дана інформація зацікавить не лише науковців, театро- та краєзнавців, але й широке коло вчителів, студентів та школярів.

Федір Шепель,

фото автора 

Читайте також: Нова віртуальна книга кропивницького журналіста Володимира Поліщука

Кропивницький: архітектурне обличчя старого міста в проекті Володимира Поліщука та Сергія Невесьолова

Про архітектуру старого Єлисаветграда-Кропивницького від краєзнавця Володимира Поліщука

До дня гумору вийшла друком нова книга кропивничанина Володимира Поліщука