27жовтня2020

ГОЛОВНА Ще.. КОЛОНКИ Славна дочка України Ярослава Стецько (ФОТО)

З ПЕРШИХ УСТ | НОВИНИ КІРОВОГРАДЩИНИ

Славна дочка України Ярослава Стецько (ФОТО)

E64F7F95 4C01 4E34 934D 485D2CC6ADD4 w650 r0 s копия

14 травня виповнилося 100 років із дня народження великої українки  – Слави Стецько.

Тож, цими днями тисячі національно свідомих українців в Україні і по всьому світі, які свого часу з нею спілкувалися, згадують про неї з особливою теплотою і пошаною.

У червні 1995 року я також мав щасливу нагоду зустрітися з нею, і про це я розповім далі.

Але спочатку нагадаю коротко нашим читачам про життєвий шлях Ярослави Йосипівни Стецько (уродженої Ганни-Євгенії Музики), яка протягом 60 років була символом і легендою боротьби за вільну, незалежну, демократичну і європейську Україну.

stetsko Ганна Музика народилася 14 травня 1920 року в багатодітній селянській родині у селі Романівці Теребовлянського повіту на Тернопільщині.

Навчалась у рідному селі, потім в польській гімназії у Теребовлі. Там же у 1939 році з відзнакою закінчила польський Гуманітарний ліцей і почала вчителювати у селі Юшківці, тепер Жидачівського району. Як розповідають колишні учні, Ганна була не лише талановитим педагогом, але й дуже турботливою людиною, яка допомагала бідним, голодним, обірваним і босим учням, чим могла.

З 1938 року – членкиня ОУН (бандерівське крило). З приходом у 1939 році на Західну Україну совєцької влади потрапила під пильне око енкеведистів, тим більше, що її старшого брата Михайла за участь в ОУН заарештували й закатували ще за польської влади. З 1941 року перебувала в підпіллі. У 1941 року розпочала навчання на будівельному факультеті Львівської політехніки, але продовжити навчання завадила війна, яку вона зустріла у складі партизанського загону.

У 1943-му році була заарештована німцями, але згодом завдяки товаришам по боротьбі їй вдалося вийти на волю після восьми місяців, проведених у «тюрмі на Лонцького». У 1944 році за дорученням ОУН Ганна виїхала до Відня, де познайомилась з майбутнім чоловіком – 32-річним професійним революціонером Ярославом Стецьком (з 1941 р. – перший заступник провідника ОУН(б) Степана Бандери. У 1942-1944 рр. разом з С. Бандерою перебував у німецькому концтаборі Заксенхаузен). У 1945 році на чолі мобільної групи вона забрала важко пораненого Ярослава зі шпиталю у Шітенгоффені і нелегально перевезла його через англійську окупаційну зону до Мюнхена. Тоді він уперше назвав її Славою. Під цим іменем невдовзі вона стала відомою всьому світові. Вони побралися у 1946 році в Мюнхені. Ярослав був єдиним її коханням на все життя, і вона для нього теж.

97b9afb5c27269ae8ecdce79202f6e32 L

Переслідувані радянськими спецслужбами, вони 10 років змінювали місця проживання у Німеччині. У 1946 році Слава Стецько стала членом проводу ОУН(б) і всю себе віддавала підпільній роботі і навчанню. В кінці 40-х років закінчує юридичний факультет Мюнхенського університету, опановує сім іноземних мов: англійську, німецьку, французьку, іспанську, італійську, польську та словацьку.

Згодом Слава Стецько працювала шефом прес-бюро Антибільшовицького блоку народів (ABN), редактором «Юкрейніен Ревю», співорганізатором Європейської ради за свободу (ЄРС). З 1947 і до 1991 року була редактором «АПН-Кореспонденс» у Мюнхені.

Загалом, емігрантський період її життя поділяється на два етапи: 1945-1986 роки – робота пліч-о-пліч із Я. Стецьком, керівником ОУН(б), Українського державного правління (УДП) та ABN. Після смерті Я. Стецька у 1986 році і до 1992 року пані Слава продовжує справу чоловіка, очолюючи проводи ОУН(б) та ABN. У липні 1991 року на 8-ому Великому Зборі ОУН(б) пані Слава була обрана головою проводу.  

У 1991 році С. Стецько повернулася з еміграції в Україну під чужим прізвищем.  У червні 1991 року вона прибула до Львова на святкування 50-річчя від дня проголошення «Акту про відновлення самостійності України» (30 червня 1941 року його зачитував Ярослав Стецько). Приїхавши в Україну після референдуму 1 грудня 1991 року, провела активні зустрічі з В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, Мустафою Джемілєвим, Рафатом Чубаровим, Степаном Хмарою та іншими українськими націонал-демократами. У жовтні 1992 року її обирають головою створеного нею Конгресу українських націоналістів (КУН), який вона очолювала до останніх днів свого життя у 2003 році.

У березні 1997 Слава Стецько взяла участь у дострокових виборах до Верховної Ради у Надвірнянському виборчому окрузі Івано-Франківської області набравши 86,6 % голосів. На парламентських виборах 1998 року пані Слава стала одним з керівників виборчого блоку «Національний фронт». Як народний депутат працювала у Комітеті Верховної Ради із закордонних справ і головою Комісії зі зв’язків з українською діаспорою. В цей період співпрацювала в парламенті з екс-міністром закордонних справ Геннадієм Удовенком, головою НРУ і керівником Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У 2001 році Слава Стецько стала одним із ініціаторів входження КУН до блоку «Наша Україна». За списками блоку вона пройшла до Верховної Ради четвертого скликання.

800px Київ Байкове Могила Але в кінці 2002 року через інфаркт, який вона перенесла на ногах, змушена була поїхати на лікування до Мюнхена, де 12 березня 2003 року померла. Її поховали у Києві, на Байковому кладовищі. Відійшла у вічність людина, яка ще за життя стала символом цілої епохи в українській історії – з 40-х років і до кінця ХХ-го століття.

Вийшовши з селянської багатодітної родини, вихована в християнських традиціях, в любові до Бога й України, Слава Стецько крізь усе своє життя пронесла ментальність, дух своєї нації, вірність батьківським заповітам честі, працьовитості, мужності й доброти. Вона стала однією з найосвіченіших людей своєї доби і водночас взірцем незламного політика і революціонера. Своєю вірою у вільне майбутнє України вона запалювала мільйони сердець. У часи національно-визвольного руху, у своїй діяльності в еміграції, у політичних дискусіях у Верховній Раді пані Слава самовіддано боролася за незалежну, правову, демократичну і європейську Україну. Пані Слава і її чоловік Ярослав були і залишаються зразком незламності духу, віри у перемогу української національної ідеї. Вони обоє – героїчні приклади для  нашої  молоді, як потрібно любити свою  Батьківщину та  бути  їй  вірними до останнього подиху.

* * *

Моє знайомство з активістами КУНу почалося 5-6 листопада 1994 року під час конференції, присвяченій діяльності і творчості Юрія Липи, народженого в Одесі 1900 року. Конференція відбулася у приміщенні факультету РГФ на Французькому бульварі під егідою КУН і його одеського осередку, очолюваного паном М. Перегінчуком. В роботі конференції брали участь делегати із Києва, Львова, Дрогобича, Харкова. Завдяки зусиллям пані Аліни Пляченко, кілька делегатів поселилися в гуртожитку Одеського інституту сухопутних військ (ОІСВ) і мені його начальник генерал А.С. Троц доручив їх опікувати – забезпечити харчування, перевозити по місту і т.п.

Отже я перебував з ними два дні з ранку до вечора. У складі цієї групи були: Сергій Квіт, тоді член проводу КУН і редактор журналу «Українські проблеми» та Василь Задорожний – Київ; Василь Барладяну-Бирладник – Одеса; Олег Баган, автор книг «Юрій Липа: людина і мислитель», а також «Націоналізм і націоналістичний рух», Зенон Гузар - Дрогобич; Олеся Рязанова – Трускавець; Юлій Татарченко – філософ із Нової Каховки; кінорежисер-документаліст Михайло Ткачук, який привіз свій фільм про художника УПА Ніла Хасевича. Цей фільм демонструвався для курсантів ОІСВ.

Сергію Квіту, з яким я найбільше спілкувався, я передав для пані Слави Стецько свої статті: «Чи залишиться Український флот у Севастополі?», «Ми - козацька нація», «О.Солженіцин як дзеркало російського неоімперіалізму», «Примара «брейн-рингу» в майбутньому парламенті, або Як пан Вассерман збирається руйнувати Українську державу», «Чи потрібен розум, коли сила є?» (про війну в Чечні). Ці статті були опубліковані переважно в «Чорноморських новинах». 

У середині листопада С. Квіт надіслав мені 3 примірника журналу «Українські проблеми» і листа, в якому написав, що пані Слава Стецько хотіла б зі мною зустрітися до кінця року, але зустрітися вдалося лише у червні наступного 1995-ого.

З 25 травня по 9 червня 1995 року я перебував у Києві на зборах офіцерів, кандидатів для служби у якості військових спостерігачів ООН у Боснії-Герцеговині, і використав цю можливість, щоб нарешті зустрітися з пані Славою Стецько.

Запис у щоденнику від 8 червня 1995 року:

«Сьогодні зайшов до офісу КУН на Хрещатику, 21, кв. 111 для зустрічі з пані Славою Стецько на її запрошення. Напередодні Ю. Татарченко повідомив мене про те, що пані Слава бажає зі мною зустрітися. Я прийшов до офісу о 14.30, пані Слави ще не було. Там я поговорив з її заступником Сергієм Жижком, кремезним, високим молодим чоловіком, років 40. (В цьому офісі я вже був 27 травня після участі в установчій конференції «Наукового товариства ім. Міхновського», яка відбулася у Гуманітарному університеті по вулиці Тургенєва, 8/4. Ця конференція проводилася під егідою КУН. Першою доповідь робила пані С. Стецько, але , на жаль, я її не бачив, бо запізнився на відкриття конференції. В кулуарах поговорив із В. Сніжком і Ю. Татарченком, моїми знайомими кунівцями. На конференції побачив наших одеських патріоток – Аліну Пляченко і Ольгу Ковальчук. Після конференції ми зайшли на деякий час до офісу КУН на Хрещатику, де одеські делегати отримали гроші за дорогу. Потім десь годину ми постояли на Майдані Незалежності, дивилися концерт з нагоди Дня Києва).

Пані Слава зайшла у вітальню вся елегантно вбрана у білому, з величавою і гордою поставою, у піднесеному настрої, кожному – привітне слово, усмішка. Не зважаючи на її поважний вік (75 р.), у неї молодий з приємним тембром голос і доволі помітним західноукраїнським акцентом. Через кілька хвилин потому вона запросила мене до свого кабінету. Сказала, що ще минулого року хотіла мене бачити після того, як з Одеси приїхав Сергій Квіт і показав їй мої статті. І дійсно, перед нею на столі лежали мої статті. Пані Слава попросила мене розповісти про себе. Після того як я коротко розповів їй про свій життєвий шлях, я сказав, що на разі стою на роздоріжжі – їхати до колишньої Югославії послужити військовим спостерігачем ООН, чи влаштуватися на роботу в МЗС, попередньо звільнившись із Збройних сил. Пані Слава сказала, що для української справи було б краще, якби я працював в МЗС. При цьому я зауважив, що моя можлива робота в МЗС може бути пов’язана з такими проблемами, як оренда житла у Києві, відрив від моєї сім’ї, яка мешкає в Одесі. Пані Слава сказала, що КУН, на жаль, не зможе мені допомогти з житлом у Києві. Ще вона сказала, що могла б дещо зробити для того, щоб допомогти мені влаштуватися на роботу в МЗС. Потім пані Слава розповіла мені про діяльність очолюваного нею КУНу, зокрема про діяльність Антибольшевицького блоку народів (ABN) під керівництвом її покійного чоловіка Ярослава Стецька. (Раніше мене заочно було включено до складу української секції ABN, а також до секції зовнішньої політики). Пані Слава подарувала мені зібрання його творів у двох томах і підписала перший том. Крім того, вона підписала мені збірник матеріалів Перших зборів КУН. Посеред розмови пані Роксолана почастувала мене чаєм. Частково під час розмови був присутній Валерій Сніжко, який пропонував мені вступити до товариства М. Міхновського і КУН. Але я зауважив, що залишаючись військовим у званні полковника і на посаді начальника кафедри іноземних мов ОСІВ, я не маю права брати надто активну участь у політичній діяльності. Розмова з пані Славою тривала близько години. На прощання я їй побажав доброго здоров’я, наснаги, успіхів та поцілував їй руку. Дуже жалкую, що не маю фото з нею».

Післямова

На жаль, це була перша і остання моя зустріч з пані Славою Стецько.

SKMBT C45112060613060 310 липня 1995 року у складі групи із 10 українських військових спостерігачів ООН я виїхав потягом до Загребу через Будапешт. Служити довелося у містечку Кіселяк у Боснії-Герцеговині за 30 км від Сараєво, але недовго. У січні 1996 довелося повертатися додому оскільки контингент ООН (UNPROFOR) в Хорватії і Боснії-Герцеговині було замінено на контингент НАТО. Ще не звільнившись остаточно із Збройних Сил, в кінці січня я вже почав працювати в МЗС на посаді завідувача відділом Близького і Середнього Сходу Управління БСС, АТР та Африки. Поновив контакти з С. Жижком і Ю. Татарченком. Час від часу заходив до  них в офіс КУН на Хрещатику. У моєму щоденнику є запис про те, як 26 січня 1996 року я зайшов до офісу КУН з моїм другом і земляком з Кіровоградської області, відомими українським арабістом Валерієм Рибалкіним, який на той час мав поїхати до ОАЕ на роботу в Посольстві України. Тоді ми просиділи в офісі КУН більше трьох годин, спілкуючись з С. Жижком і Ю. Татарченком…

У квітні 1996 року я передав тоді міністру закордонних справ Г. Й. Удовенку листа від пані С. Стецько, в якому вона просила його посприяти Ю. Татарченку влаштуватись на роботу в МЗС. Г. Удовенко відреагував позитивно і питання було відразу вирішено. Після двох місяців стажування у Консульському управлінні Ю. Татарченка, як знавця португальської мови, було направлено до Бразилії, де він успішно працював протягом трьох років. З ним і С. Жижком я підтримую контакти й по сьогодні.

На завершення моєї розповіді про Славу Стецько, напередодні 30-ої річниці незалежності України, до якої залишилось трохи більше року, я хотів би звернутися до всіх моїх друзів, побратимів і однодумців, зокрема, до старшого покоління українських патріотів та істориків написати і опублікувати свої спогади і роздуми про те як вони сприйняли здобуття незалежності України у 1991 році, про політичні баталії на всіх рівнях, про Помаранчеву революцію і Революцію гідності, а головне – що вони, кожен на своєму місці, особисто зробили і роблять для того, щоб наша Україна справді стала незалежною від зовнішніх і внутрішніх ворогів. 

У цих спогадах бажано також розповісти про окремих патріотичних політиків і громадських діячів, таких як незабутня пані Слава Стецько і її соратники, які своїми зусиллями, своїм словом і ділом сприяли виходу України з радянської імперії і її становленню як європейської демократичної держави. Сподіваюсь, кожен міг би згадати багато цікавого і важливого із свого життя на зламі двох епох, що склало б основу для досліджень нинішніми і майбутніми істориками періоду становлення України в перші 30 років її існування, як незалежної європейської держави.

З 2010 року КУН очолює Степан Брацюнь, соратаник Слави Стецько.

72421341 1199592430250165

Олексій Волович,

 кандидат  історичних наук.

19 травня 2020 року.

         Читайте також: Туреччина і Росія в Сирії: взаємодія та протидія  

Олексій Волович про стабільність, ймовірність збереження санкцій проти Росії та необхідні геополітичні кроки України

Кропивничан вітає відомий політичний аналітик Олексій Волович

Олексій Волович: Тоді мені часовий відрізок у 50 років здавався величезною брилою часу

Саакашвілі пообіцяв звільнити одеситів від «безсердечності владних структур» і назавжди покінчити з хабарництвом 

Якщо країна, обираючи між війною і безчестям, обирає безчестя, вона отримує і війну, і безчестя, – Черчилль

«Формула  Штайнмаєра» – капітуляція  України 

Як творилася Карпатська Україна 80 років тому