СУСПІЛЬСТВО

Історія переселенки з Донеччини, якій через війну довелося розпочинати життя з чистого аркуша (ФОТО)

Від народження і до сорока років Інна Нарадова жила в Донецькій області, у смт Новодонецьке.

Але війна змусила залишити рідний дім. У 2016 році вона переїхала до села Долинівка Гайворонського району – на батьківщину свого чоловіка, який з 2014 року гідно ніс військову службу на кордоні.

Нове життя розпочалося з чистого аркуша – без власного житла, без роботи, але з вірою у Перемогу та в саму себе. Попереду було чимало випробувань: спочатку – хвороба чоловіка, потім – хвороба його батька, а згодом – болюча втрата обох.

«Я мусила триматися і жити далі, бо іншого вибору не було. І трималася – попри біль та втому. Я зрозуміла, що необхідно терміново шукати роботу. Дізналася, що у місцевому господарстві ТОВ «Долинівка» є вакансія доярки. Не вагалася – це було краще, ніж нічого. Робота була важка, але посильна. Я не скаржилася, бо знала: моя праця годує, лікує, тримає на плаву. Згодом керівник підприємства закрив ферми, і я залишилася без роботи», – згадує Інна Миколаївна.

З пошуком наступного місця роботи жінка не затягувала і вже через три дні після звільнення звернулася до Гайворонського відділу Голованівської філії обласного центру зайнятості. Того ж дня фахівці служби зайнятості запропонували безробітній вакансію молодшої медичної сестри в КНП «Центральна міська лікарня» Гайворонської міської ради. Попри те, що місце роботи – у Гайвороні, а не в селі, де вона проживає, Інна Миколаївна не побоялася і погодилася на пропозицію.

«Для мене немає перешкод, адже головне сьогодні – мати роботу. Я готова докладати зусиль, навіть якщо доведеться щодня долати шлях із села до міста. Звісно, буде непросто, але бажання працювати допоможе мені подолати будь-які труднощі. Головне – не здаватися», – каже жінка.

Два тижні стажування – і вже з 26 серпня вона офіційно працевлаштована. Уважність Інни Миколаївни до пацієнтів, готовність навчатися та щире бажання допомагати – усе це не залишилося непоміченим. Високий рівень мотивації та людяності стали поштовхом для роботодавця запропонувати жінці постійне місце роботи у хірургічному відділенні.

«Сьогодні у мене є нове місце роботи, нова місія та надія. Це геть інше: підготовка пацієнтів до операцій, переміщення хворих між відділеннями, на обстеження, до операційної або післяопераційної палати; когось годую, комусь допомагаю стати на ноги – це і є моя робота», – розповідає колишня безробітна.

Це історія про силу, про те, що навіть коли життя ламається, його можна зібрати з уламків.