Сьогодні, 25 серпня на площі Героїв Майдану у Кропивницькому під час Загальнонаціональної хвилини мовчання вшанували пам’ять полеглих захисників України.
Траурний кортеж провіз містом героїв — солдатів Іллі Долінкевича (1996–2026), Дмитра Лебедева (1984–2026), Руслана Котляра (1973–2026) та Сергія Тягая (1977–2026).
Своє професійне життя Сергій Тягай розпочав на службі рятувальника — у 5-й Державній пожежно-рятувальній частині. Відповідально та віддано виконував свою роботу, допомагаючи людям у найскладніших ситуаціях, щодня ризикував власним життям заради порятунку інших. Також працював у сфері перевезень і таксі.
У 2023 році, прийнявши свідоме рішення боронити Україну, Сергій Тягай підписав контракт і вступив до лав Збройних Сил України. На той час його син уже захищав Батьківщину, тож батько вирішив бути поруч із ним і разом нищити ворога.
Сергій Тягай ніс службу на посаді водія-електрика в роті безпілотних авіаційних комплексів. Виконував важливі бойові завдання: евакуйовував побратимів, доставляв на «нуль» боєприпаси, пальне та продовольство. Мужньо виконував завдання на найгарячіших ділянках фронту.
За мужність і відданість військовому обов’язку Сергій Тягай був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України». Мав статус учасника бойових дій.
11 серпня 2026 року, виконуючи бойове завдання із захисту України поблизу населеного пункту Червоний Яр Запорізької області, солдат Сергій Тягай загинув смертю хоробрих, до кінця залишаючись вірним військовій присязі. Йому було 49 років.
Сергій Тягай був щирою, відкритою та товариською людиною, завжди легко знаходив спільну мову з людьми. Найбільшою цінністю для Сергія була його родина. Він любив проводити час із близькими, разом із ними відпочивати на природі та рибалити.
Для родини він був турботливим і люблячим чоловіком, батьком, сином і братом, для друзів — вірним товаришем. Світла пам’ять про Сергія та його подвиг житиме в наших серцях назавжди.
Ілля Долінкевич народився 15 лютого 1996 року в Кропивницькому.
Навчався у загальноосвітній школі № 13. Після її закінчення вступив до Кіровоградського вищого професійного училища № 4, де здобув професію верстатника широкого профілю.
Із дитинства Ілля цікавився різними видами спорту. Особливо любив футбол. Цікавився стрільбою, добре розбирався у зброї, обожнював тварин, захоплювався космосом і технікою, любив музику та картинг.
Трудовий шлях Ілля Долінкевич розпочав на науково-виробничому підприємстві «Радій». Згодом працював на заводі «Гідросила».
У січні 2026 року він уклав контракт і вступив до лав 425-го окремого штурмового батальйону «СКЕЛЯ». Проходив службу на посаді стрільця штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого батальйону «ШКВАЛ». Пройшов базову загальновійськову підготовку, проявив себе як дисциплінований, наполегливий та відповідальний військовослужбовець. Мав статус учасника бойових дій.
Солдат Ілля Долінкевич загинув смертю Героя 18 травня 2026 року під час виконання важливого бойового завдання. Йому назавжди залишиться 30 років…
Доля відміряла Воїну надто короткий шлях. Не домріяв, не докохав, не встиг здійснити задумане, сповна відчути радість мирних днів і насолодитися життям, яке тільки починалося.
Ілля був розумною, доброю, чуйною, активною, цілеспрямованою та вихованою людиною, хоробрим і наполегливим. Він завжди залишався мужнім перед випробуваннями, страх був йому чужий. Боявся лише одного — залишити своїх близьких. Понад усе мріяв про їхнє щасливе й вільне майбутнє, хотів бачити, як дорослішає його маленька донечка.
Руслан Котляр народився 29 серпня 1973 року в Кропивницькому. Навчався у школі № 32. Після її закінчення вступив до професійно-технічного училища № 8, де здобув професійну освіту.
Пройшов строкову військову службу. Після повернення додому розпочав свій трудовий шлях на науково-виробничому підприємстві «Радій», де пропрацював багато років. Був сумлінним працівником і відповідально ставився до своїх обов’язків. За роки спільної роботи його колеги поважали й цінували як хорошого працівника та людину, на яку можна було покластися. Він завжди був готовий допомогти, підтримати та дати пораду кожному, хто до нього звертався.
У 2025 році Руслан Котляр вступив до лав Збройних Сил України. Служив на посаді сапера інженерно-саперного відділення.
12 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинівка Донецької області солдат Руслан Котляр загинув. Певний час він вважався зниклим безвісти. Упродовж чотирьох місяців його рідні жили в очікуванні, сподіваючись на добру звістку. Та, на жаль, у серпні після проведення необхідної процедури ідентифікації та встановлення ДНК-збігу офіційно підтверджено загибель Захисника. Йому було 52 роки…
Він був вправним, хазяйновитим господарем — любив порядок і дбав про свій дім та родину. Особливо любив автомобілі, цікавився технікою та із задоволенням проводив час за улюбленою справою. Руслан Котляр залишив по собі світлу пам’ять як щира, порядна, працьовита та добра людина.
Дмитро Лебедев народився 27 листопада 1984 року в Кропивницькому. Закінчив середню школу. Здобув професію будівельника. Працював за професією на різних об’єктах нашого міста.
У лютому 2026 року Дмитро Лебедев став до лав Збройних Сил України. Проходив військову службу на посаді водія гранатометного взводу, мав позивний «Мовч». Він гідно ніс свій військовий обов’язок.
Свій останній бій солдат Дмитро Лебедев прийняв 24 березня 2026 року, зупиняючи російських агресорів у районі населеного пункту Гришине Покровського району. Відтоді він вважався зниклим безвісти. У серпні 2026 року за результатами ДНК-експертизи було підтверджено загибель Захисника.
Його життєвий шлях був непростим, але він завжди прагнув знайти своє місце в житті. Дмитро Лебедев залишив по собі пам’ять як людина, яка гідно виконувала свій обов’язок і до кінця залишалася вірною присязі народу України.
Вони віддали життя, захищаючи Україну від російської збройної агресії.
Вічна пам’ять і слава героям!
Відкрите практичне заняття, присвячене сучасним напрямам робототехніки та безпілотних технологій, провели в Українській державній льотній академії.
