16лютого2025

ГОЛОВНА ПОЛІТИКА Розстріляна душа України: світлій та вічній пам’яті Ірини Фаріон (ФОТО)

ПОЛІТИКА

Розстріляна душа України: світлій та вічній пам’яті Ірини Фаріон (ФОТО)

20240724 153755

19 липня біля під’їзду багатоквартирного будинку застрелили видатну українську мовознавицю, професорку, докторку філологічних наук, пані Ірину Дмитрівну Фаріон.

20240724 153735

Під час повномасштабної війни росії проти українського народу було багато смертей військових та цивільних, але це вперше так зухвало ворог продовжив справу своїх прямих попередників – комуністичних катів Судоплатова та Сташинського.

У ці дні вже з’явилося та ще з’явиться багато дописів про Ірину Дмитрівну. Безумовно, найціннішими будуть тексти авторства найближчих друзів, колег та учнів. Я не належав до цього найближчого кола, не є філологом, проте відчуваю духовну потребу написати цей текст, адже мав за честь досить тривалий час знати пані Ірину, іноді спілкуватися з нею, поділяв її світогляд, коментував та популяризував її творчість, наші статті видавалися під однією обкладинкою збірників, майже завжди отримував від неї схвальні відгуки про свою діяльність. І головне – Вона цікавилась Одесою, цінувала це місто, як місто С. Караванського та О. Різникова, і тому моя Одеса, як і вся Україна, має вшанувати її пам’ять, зокрема, й цими рядками.

20240725 092817

Пані Фаріон була українською націоналісткою. Український націоналізм – цілісна світоглядна система, що спрямована на захист та розвиток народу на основі його мови, культури, прагненні здобути та зберігати свою державу як незалежний, соборний, організм. Найбільшими ворогами націоналізму є лібералізм, з його прагненням розхитати основи нації як згуртованої групи, переносом усієї уваги на особисті потреби індивідів. Одним з наслідків поширення пошесті лібералізму є космополітизм – антипатріотичне вчення, підгрунтя освіти, що виховала численних ухилянтів сьогодення, що ставить в центр уваги гроші, гроші і ще раз гроші. Ще одним ворогом націоналізму є лівацтво, що підмінює націю соціально-професійними групами, часто цілком штучними – від пролетаріату до «лгбт». Сьогодні часто чуємо про якусь «модернізацію націоналізму», але фактично йдеться про його розмивання у бік одного з цих антинаціоналізмів, або створення чудернацького міксу. З націоналістами запекло боролася комуністична влада окупаційного СССР щодо України, як головної загрози для його існування. Але й після розвалу СССР ліберальні та лівацькі сили розглядали та розглядають націоналістів як головну загрозу своєму домінуванню. Тому проти націоналістів застосовують найрізноманітніші методи тиску, головним з яких вважаю дифамацію (фейк), тобто викривлення поглядів, паплюження у ЗМІ, які тотально належать неолібералам. Націоналісти прагнуть до конкрентних гасел та дій, їх цілковито не задовольняє мекання про «свободу, рівність, братерство» та інші розмиті, а значить небезпечні для нації ідеї. Послідовний шлях нації має бути забезпечнений розвитком усталеного національного виховання, з аксиоматичними національними цінностями, які слід рішуче відстоювати. Звісно, основою нації є національна мова. Націоналісти заперпечують священну корову нинішніх лібералів та ліваків – мультикультуралізм, що призводить перетворення національного будинку у невпорядкований, хаотичний гуртожиток.

Основні ідеї українського націоналізму були виплекані Т. Шевченком, М. Міхновським, Д. Донцовим, Ю. Вассіяном, Ю. Липою, М. Сіціборським, С. Ленкавським, С. Бандерою, П. Федуном. Ірина Фаріон передусім цікавилася питаннями історичного розвитку української мови, її витоками. Напевно, через цей інтерес вона прийшла до історії розвитку української національної ідеї. Походячи з глибоко віруючої греко-католицької родини, І. Фаріон перейнялась традиціоналізмом та консерватизмом як базовими основами українського націоналізму. Ще з початку 1990-х років вона бачила з одного боку відродження української мови, культури, церкви, але з іншого – перманентні загрози з боку російського шовінізму і неоімперіалізму та американсько-західноєвропейського лівацтва та неолібералізму.

Особливо загрозливою  була ідея соборності України, адже головною ознакою українського життя була нерівномірність розвитку національного руху, продовження зросійщення півдня та сходу. Імперативом діяльності Ірини Фаріон став розвиток українського світогляду на основі незаплямованих, чистих ідей українського націоналізму. Вона абсолютно заперечувала ідею про якусь, мовляв, застарілість та слабкість українського націоналізму. Головним її завданням було показати приклад новому поколінню українців шляхом популяризації діяльності видатних українців. При тому І. Фаріон аж ніяк не примітивізувала чи занадто глорифікувала певних діячів, часто у телепрограмах «Велич особистості» та «Ген українців», відповідаючи на незручні запитання, висвітлюючи слабкі сторони їх діяльності як історичні уроки нам. Усім виступам пані Ірини був властивий гострий, наступальний, полемічний стиль, який плекався  вище названими діячами українського націоналізму. У вогні цього стилю спалювався рашизм, космполітизм, лівацтво як головні вороги української нації. Особливу увагу вона приділяла галузі освіти, вважаючи її базовою та націєтворчою. На мій погляд, із початку ХХІ ст. українська освіта стала об’єктом постійних ліберальних експериментів, реформ заради реформ, хаотизації, спрямованої на руйнацію національних основ освіти, перетворенню її на якусь крамницю, до того ж переважно іноземних покупців, що подавалося як велике досягнення євроінтеграції. Проти усіх цих згубних тенденцій боролась пані І. Фаріон. Частиною її полемічності були гумор та вбивча сатира. Пам’ятаю, яке захоплення в мене викликало її дотепне слово в бік якогось набридливого пана: «Облиште цього чоловіка, в нього важка форма авітамінозу!». В цьому плані, одним з її вчителів був одесит Святослав Караванський.

Ірина Фаріон безкомпромісно відстоювала істинний принцип Соборності України. Жодних «лагідних українізацій, виходячи з умов регіонів» вона справедливо не визнавала. Наприклад, жодних так званих «русскоязиких українців» Вона не сприймала, бо є тільки зросійщені українці, які мають бути повернені в українське мовне поле. Такі погляди цілком вкладалися у мілітарну традицію, реконкісти українського від загарбницьких сусідів, передусім росії. Особливе занепекоєння з боку пані І. Фаріон викликала ситуація в ЗСУ. Вона справедливо критикувала фактично повну відсутність цілісного мовного виховання, часте використання там язика окупанта. Цілком згідний з нею – вояк ЗСУ не може виглядати як переодягнений окупант, шпіон, адже коли він русскоязичний, то він виглядає саме так. Він має бути прикладом для молоді, а для того мусить розмовляти українською мовою, яка одна здатна бути головним символом українськості.

Як націоналіст, я поступово формувався ще з кінця 1990-х років. «Шлях перемоги», «Нація та держава» були моїми настільними газетами. Їх тоді можна було придбати в одеських кіосках. Проте ці чудові тексти були все ж дещо сухими і такими, що не надто розігрівають емоції. Певний час будучи близьким до ВО «Свобода», мав можливість познайомитись з пані І. Фаріон, уважно слідкував за її виступами. І це стало вагомою іскрою, яка оживила в мені усі доктрини, думки, тези, практики єдиної живильної сили українців – українського націоналізму. Після її виступів сухі, часто якісь прісно-загальні трафаретні картини оживали. Її Шевченко звісно мав витоки у баченні Д. Донцова та Є. Маланюка, але водночас був й Її Шевченком. Як історика, мене цікавив її стиль популяризації історії України, завжди наступальний, мілітарний, у кращих традиціях донцовського вісниківства, незаплямований нашим-вашенством, захованням за численними запитаннями до публіки, в якому губиться власне Я, знімається відповідальність. А Ірина Фаріон була саме втіленням ідеї відповідальності за свої слова. Переконаний, що історик має бути таким. Вона була й істориком, не лише філологом. Точніше, філолого-істориком. Уся її діяльність була яскраво міждисциплінарна.

20240724 153858

У травні 2015 року мав можливість познайомитися ближче з пані І. Фаріон у Львівській політехніці. Слухав її лекції. Це було настільки запально-незвично, що запам’яталося на все життя, як модель стилю поведінки лектора, який запалює смолоскип знань. На подаровані мені монографії про суспільний статус української мови Ірина Дмитрівна написала: «Дорогому п. Олександру. Дякую за спільність думання». ЇЇ справді зацікавив молодий  українець із ущент зросійщеної Одеси. Вона завжди дуже тепло сприймала таких як я, усі ці майже втрачені для українства землі. Це справді було дуже зворушливо, виглядало для мене як великий аванс, десятки, якщо не сотні коментарів у соцмережах під моїми постами, коментарями. І все це було майже стовідсотково схвально. Щоправда, її аккаунти, як і мої, часто блокували й видаляли, що  не сприяло стабільності відносин та комунікації.

Принцип перевірки людей «на Фаріон», тобто ставлення до неї, абсолютно безпомилковий, на 100 %. Завжди, коли  якась особа з піною побіля рота виступала проти неї, – то це був ворог, мімікрант нашим-вашим, або просто негідник. Якщо людина принаймні готова була спокійно сприймати її дії, то це означало, що це справжній українець чи українка та й загалом чудова, приємна людина. Ну, а якщо більш-менш глибоко розуміла та схвалювала її, то тут взагалі починалось цікаве та плідне колегіальне спілкування. Йдеться не про іконопис, не про обожнення, а просто про лакмус. Тобто не Фаріон вони насправді не сприймають, а це їх гниль виявляється як хімічний аналіз. А вбили її саме за це. Вміла розкривати собою, навіть без своєї прямої дії, ефесбешні консерви та усяку наволоч. Це дуже цінна, дуже небезпечна і дуже знакова якість для ворогів. Її вбили не суто за мову, а за значно більші та глибші вміння та ідеї, яких як раз катастрофічно бракує українцям, аби стати справжніми господарями на своїй землі, а не іграшками у великій політиці, жертвами, перекотиполем.

Новий потужний імпульс нашим стосункам дав кінець 2023 – початок 2024 року. Тоді з групою друзів, передусім К. Мусієнко, ми підтримали пані І. Фаріон у найважчий період її життя, час несправедливих, ганебних гонінь на неї, звільнення з роботи. Підстава була чудова – презентація нової книги. Попри усі перешкоди та обставини нам удалося організувати та провести її зустріч з одеситами, вперше після 2013 року. Тоді декому здавалося, що наші численні безпекові заходи були перебільшеними… Ми діяли прямо як дисиденти… у власній, здавалося б,  демократичній державі. Зустріч у лютому 2024 року, візит до 87-річного дисидента Олекси Різникова, що спонукав її до підготовки та запису чудового випуску в межах телепрограми «Ген українця» передачі  про  О. Різникова. Одесити побачили «страшну Фаріон» без маски, тобто без маски, яку на неї одягнули продажні антиукраїнські ЗМІ, численні вороги українців. Одесити могли винести чіткий висновок – у нас немає 1000 років для «лагідної  українізації». У нас – національно-визвольна війна, священна війна за виживання і збереження нації. Цю війну цілком можна програти, якщо тут і негайно не вдатися до найпослідовнішої деколонізації, дерусифікації, українізації. Але не лише руками держави, а починаючи з ініціативності кожного з нас. Було дуже зворушливо бачити натхненні обличчя публіки та порівнювати з невиразно-дрімотними на багатьох інших заходах. Украй зворушливо пані Ірина сприймала зрушення Одеси в бік українства, які для мене не здавались і не здаються такими очевидними та глобальними. Але вона випромінювала оптимізм.

20240724 153834

Провів для неї багатогодинну екскурсію містом, без жодної охорони. І зустрічали лише прихильність від людей, які чудово впізнали її. Після повернення до Львова, вона неодноразово публічно висловлювала співчуття одеситам у зв’язку з російськими бомбардуваннями, бажала пережити та витримати. Одеса так і залишилася єдиним не західноукраїнським та не центральноукраїнським містом, де вона побувала з серією презентацій наприкінці 2023 – початку 2024 років. Пані І. Фаріон часто асоціюють з валькірією, орлицею, тобто втіленням сили та наступу. Але у моїй пам’яті вона залишиться ще й як утілення української жіночості, гумору і якогось особливого почуття, якому навіть складно дати однозначне визначення, напевно, вітальності, як наче бурхливий кільватерний струмінь у Чорному морі. Мені здавалося, що вона більш природня для півдня України, Причорномор’я з її суто південним темпераментом, а не галицькою стриманістю і розважливістю.

Близько 30 років Ірина Дмитрівна обіймала посаду професорки кафедри української мови у Львівській політехніці. У листопаді 2023 року СБУ відкрила кримінальне провадження проти неї. Приводом стали маніпуляції щодо її слів про велике значення української мови для ЗСУ. Після того, як проти неї було проведено мітинг групи осіб з радикальних російських лівацьких та фашистських організацій, 15 листопада 2023 року Львівська політехніка звільнила І. Фаріон. Але у травні 2024 року Львівський апеляційний суд поновив її на посаді професорки і присудив компенсацію, за яку І. Фаріон придбала 11 дронів для військових ЗСУ.                                              

Повернувся я зі Львова, де 22  липня взяв участь у церемонії поховання старшого Друга, Вчительки, Великої Людини пані Ірини Фаріон. Ніщо не зменшить біль страшної втрати. Проте, спілкування з однодумцями, участь у людському морі – траурній ході і навіть певний внесок у її організацію, викликало співчуття співпричетності до величі особистості. Як же б хотілося вірити, що це будуть справді ті тисячі іскор, із яких розростатиметься велике українське полум’я і цей вогонь від полум’яної душі Ірини Фаріон запалить серця українців, що становитиме основу могутньої української України. Тішить, що з моїми чудовими товаришками пані Катериною та пані Ориною, ми склали невелику одеську делегацію, що показала не безнадійність Одеси, в що так вірила Ірина Дмитрівна. Дякую справжнім чудовим українцям, з якими я був поряд! Усі разом ми тільки на початку того шляху, в основу якого покладено величезну працю пані Ірини Фаріон. "Слово має значення!!!  Мова має значення!!! Ірині Фаріон – слава, слава, слава!!!" Ці слова, які масово лунали 22  липня  назавжди залишаться зі мною, як і спогади про цей важкий, супернасичений, трагічний, консолідуючий, соборний день не кінця, а насправді тільки початку!

«У нас тільки після смерті цінують героїв»… Це слова Ірини Дмитрівни з нашої розмови в Одесі біля пам’ятника Івану Франку. І зараз уже понеслося – особи, що паплюжили Її за життя, діяли всупереч її ідеям, лізуть зі своїми співчуттями та оцінками її діяльності. Використовують її славу після смерті, намагаючись відтіснити її справжніх шанувальників, побратимів і посестр. Пишаюся тим, що я, як міг, підтримував її у важкі часи гонінь та переслідувань проти неї.

20240724 153815

Хто її вбив? Для мене це очевидно, як і очевидним є, куди ведуть українців і який тип «викладача» та «інтелектуала» потрібний цим силам – антиукраїнський, вихователі рабів для космополітів  для неоколонізаторів. Ось саме проти цього боролася вона – велика пані борець за українську Україну – Ірина Фаріон.

Чи боялася вона смерті? Ні. Усі ми розуміємо, на що йдемо і які сили проти нас задіяні. Кожен може бути наступним. Але ж, дрібнота, ви ж кожним своїм пострілом даєте нашим героям перепустку у вічність. А ви здохнете і просто будете трупаками, використаними ганчірками своїх хазяїв, яким ви лижете черевики.

Вічна світла пам’ять великій Жінці, Вчительці Пані Ірина Фаріон, яка буде й далі жити в кожному з нас! Найглибші співчуття близьким. Знайомство у Львові з її донькою Софією переконало мене в тому, що справа Ірини Дмитрівни буде жити, пам’ять про неї у дуже міцних та надійних серцях і  душах. Це надихає оптимізмом, який так сильно втілювала пані Ірина, заряджаючи ним усіх нас.

                                                                          Олександр Музичко,

                                                         доктор історичних наук, професор кафедри історії України історичного факультету ОНУ імені І. Мечникова

Читайте такожВолодимир Панченко єднає нас і сьогодні, – Олексій Волович

Олексій Волович про стабільність, ймовірність збереження санкцій проти Росії та необхідні геополітичні кроки України

Олексій Волович: Тоді мені часовий відрізок у 50 років здавався величезною брилою часу

Віктору Мастеренку – 85

Євгенія Габер – про настрої в Одесі