ІСТОРІЯ

Ще раз про спільне минуле Злинки та Глодос, що на Кіровоградщині (ФОТО)

Серед крилатих фраз, пов’язаних з минулим людства, одна з найуживаніших – «перейти Рубікон».

Одні з читачів відразу зміст сказаного сприймають у переносному значенні: «прийняти остаточне рішення, що не залишає шляху назад». Інші при цьому згадають ще й виникнення популярного крилатого вислову. Той час, коли  у січні 49 року до н.е. Гай Юлій Цезар відмовився підкоритися вимогам Сенату про складання з себе будь-якої влади і розпочав похід на Рим, щоб остаточно захопити всю владу. А власне Рубікон (в перекладі «червона річка») – гірський потік на кордоні Італії та Цезальпінської Галії. Здолати перешкоду Цезар мусив, щоб вибратися з Галії до Італії, яку збирався завойовувати. Він таки домігся всієї повноти влади: через три місяці після того, як Рубікон було перейдено, вже вся Італія була під його владою, а в жовтні 45 року до н.е. Цезаря проголосили довічним диктатором…

Є чимало фразеологізмів, котрі нагадують певні події з історії України. Наприклад, «від Богдана до Івана не було гетьмана». Йдеться про так звану «Руїну» другої половини ХУІІ століття, один з найтяжчих періодів в історії України, який тривав від смерті Богдана Хмельницького до гетьманства Івана Мазепи. Так, гетьмани в добу «Руїни» в Україні водилися, але куди їм було до названих двох!

Чи не перший місцевий історичний фразеологізм такого роду на Кіровоградщині почув ще на початку 80-х минулого століття, відразу, як приїхав сюди з сусідньої області працювати до педінституту. Тоді хтось із студентів-істориків родом із Злинки, що на Маловисківщині, розповів на той час неймовірну історію, ніби у 1920 році його односельці зупинили здавалося б непереможне більшовицьке військо Семена Буденного (саме так, - а не Будьонного, - у 20-ті роки в україномовних виданнях писалося прізвище найвідомішого червоного кавалериста) і, мовляв, якби Глодоси (сусіднє село, нині Новоукраїнського району) допомогли, то…

Пізніше сакраментальну фразу «Якби Глодоси помогли, то Злинка б республікою стала», чув багато разів. Найповніше про її зміст дізнався з книги Ольги Голованової «Злинка: від витоків до сьогодення». Авторка розповідає, що більшовицька політика «воєнного комунізму», і, зокрема, так звана «продовольча розкладка», змушувала міцні й густонаселені села об’єднуватися.  Злинка й Глодоси до випадку, про який розповідаємо, теж не раз допомагали одне одному. На Великдень, 16 квітня 1920 року, злинчани перейшли свій Рубікон. Вони вигнали більшовицький продзагін за село. Розуміючи, що діло цим не закінчиться, розклали догори зубцями борони вздовж околиці, притрусили травою й стали чекати. Наступного дня підійшли частини 1-ої Кінної армії Будьонного. Коли п’ять тисяч червоної кавалерії  прорвали оборону, за непокору й зухвалість рубали злинчан жорстоко й безжально, не зупиняючись навіть перед дітьми та жінками. Горіли відразу дві вулиці (520 дворів)… Врятували решту населення жінки й старики, які на колінах - з хліб-сіллю, – вмовили ворога дещо вгомонитися… Так, залізом і кров’ю, встановлювалася радянська влада.

Тільки все ж, чому не допомогло село, що славилося своїми повстанцями? У згаданій книзі є доволі романтичне пояснення: «У Глодосах саме було весілля, на якому гуляло майже все село. Поки вони на вози посідали та поїхали, то у Злинці вже військову перевагу здобули будьонівці».

ххххх

Втім, не так давно наш матеріал, присвячений 130-річчю відомого учасника  Української революції уродженця Глодос Фотія Мелешка,  знайшов відгук у Злинці. Ольга Голованова розповіла, що саме завдяки спогадам цієї людини, здається, глибше зрозуміла причини тієї недопомоги. Відомий джерелознавець Анатолій Пивовар надіслав їй із Києва електронний варіант емігрантського «Літопису Червоної Калини» за 1934 рік, де міститься стаття Фотія Мелешка «Глодоси в часі національної революції». Ось кілька уривків, на які звернула увагу дослідниця.

«Злинка (її населення) складається з двох частин: половина українці, а половина – москалі. …проти українців злинські москалі ніколи не виступали. Доказом цього може бути хоча б те, що, коли ранньою весною проходили тут перевтомлені частини Зимового походу, злинчани не тільки їх не зачепили, а ще й помогли їм як українцям чим могли.

…Большевики перемогли злинчан тільки на третій день Великодніх Свят. Спалено тоді в Злинці… говорили, чотириста дворів. Після цієї трагедії мені довелося говорити із злинчанами, але вони ще самі не знали своїх втрат, блукали гуртами по степу, і до свого рідного попелища й наблизитися боялись. Скоро ж нам було не до злинчан, самі Глодоси запалали в вогні та крові».

Далі, Фотій Мелешко дискутує з тими, хто вважав, що «козацтво було зацікавлене, щоби кацапи якнайбільше сварились і бились між собою… спочатку обіцяли допомогу злинчанам, а пізніше не виступили». І пояснює, що «в цьому випадку вже бились не кацапи з кацапами, а населення України з московськими окупантами. Тут окупанти нищили не кацапське добро, а добро населення України. У мене і моїх близьких товаришів була добра воля допомогти злинчанам (він навіть пише, що раніше особисто підбурював їх проти більшовиків. – Авт.), але таких глодосян знайшлося б тоді може 10-20. Глодоси вже були втомлені довгою боротьбою. Постійні загальні невдачі, - не з вини глодосян, - зневірили їх. Та нам вже і зброї бракувало. З Глодос раніше виходили загартовані й на місці озброєні частини, а назад повертались поодинокі люди, без зброї, обшарпані, часто хорі й ранені. Бувші завзяті козаки та старшини хотіли трохи пожити мирним життям. Однак, спокою нам не давали… зараз же по Великодню 1920 року мусили вхопитись за зрою…».

ххххх

Насамкінець, візьму на себе сміливість сказати, що вислів «Кабы Гладосы памагли, Злынка б рыспубликай стала!» (так він звучить місцевою говіркою) – досі лишається серед словесних довгожителів. Бо йдеться у ньому не лише про історичне минуле двох поважних сусідніх сіл серединної України. У ньому закладено й щось значно вагоміше. Мова йде про те, що загарбники завжди завойовували нас поодинці. І їм би ніколи цього не зробити, коли б ми діяли гуртом. Ось у чому живучість цього вислову.

 Федір Шепель,

фото автора

Читайте також: Каскади – окраса Кіровоградщини, що потребує бережного ставлення людини

Чому саме в літературному музеї міста Кропивницький опинилися матеріали, пов’язані з долею отамана-самостійника Фотія Мелешка?

Ще раз про особливу місію Українських Січових Стрільців на Кіровоградщині

Сторінками книг Олександра Скрипника: розвідники з Кіровоградщини

Незабаром виповниться п'ятдесят сім років відтоді, як на Кіровоградщині було знайдено «Глодоський скарб» 

Село, де знайшли знаменитий Глодоський скарб, – очима кропивничанина