Ще.. ІСТОРІЯ
Кропивничани згадують незамінного Володимира Панченка (ФОТО)
- Останнє оновлення: 14 жовтня 2022
Три роки тому, 14 жовтня 2019-ого, відійшов у засвіти Володимир Панченко.
Сьогодні ті, хто знав його, поважав, читав та вивчав його праці, вчився у нього та навчав разом із ним, згадують світлого й глибокого друга, колегу, земляка, патріота.
"Пам‘ятаймо цю світлу, непересічну Людину, гарного товариша, великого вченого, неперевершеного оптиміста", – зазначив заслужений журніліст України Валерій М’ятович.
Три роки тому на Покрову – свято воїнів, свято весіль,та прощення – Володимир Євгенович пішов від нас, згадує ексректор ЦДУ імені Володимира Винниченка Григорій Клочек.
"У цей день багато чого пригадується і думається про Нього.
Полишаючи Одесу і переїжджаючи в Кіровоград – він був радий. І одна з причин його задоволення – він позбувся посади заступника декана Одеського філфаку: у нього була відраза до адміністрування…
Мало хто знає, що він був чи не єдиним з народних депутатів Верховної Ради того пам’ятного першого скликання, хто відмовився від київської квартири.
З усіх народних обранців, він був єдиним депутатом, який шукав можливість у вільний від засідань час відвідувати чи то читальний зал наукової бібліотеки імені Вернадського, чи то державний архів.
Ректор і засновник Могилянки Вячеслав Брюховецький в його особі готував собі заміну. І коли настав час і він звернувся до Володимира Панченка з настійною пропозицією – той відмовився.
Він був фанатом своєї справи. Якось легко і органічно знайшов своє місце в науці про літературу. В 23 роки – кандидат наук. Став видатним майстром літературознавчої есеїстки, суто наукова змістовність його праць набула вишуканого стильового вирішення. Зразкове літературознавство з людським обличчям.
«Неубієнна література» (2007), «Сонячний годинник» (2013, 2019), «Кільця на древі» (2015), «Літературний ландшафт України ХХ століття» (2019), які разом із «Повістю про Миколу Зерова» (2018) – усі ці книжки, які з’явилися в останні роки, у своїй сукупності стали не просто помітним, а видатним явищем у нашому літературознавстві – явищем, яке ще потребує осмислення та належного поцінування. А вже потім, після того, як він покинув нас, до нас прийшли книжка про Тараса Шевченка та «Зупинитися і озирнутися» (1920). Вражаючі передмови до цих книжок він писав вже обезсиленим страшною хворобою - за кілька тижнів до свого відходу в інший світ.
Зараз всі його книжки – на окремій полиці біля мого робочого стола. На відстані протягнутої руки. Як ніколи раніше часто звертаюся до них, відкриваю на першій-ліпшій сторінці одну з них, і, буває, не зважаючи на постійне перебування у часовому цейтноті, годинами не полишаю її. І відчуваю вину перед Володею, перед його пам’яттю через те, що при його житті так мало писав про ці його книжки, не пропагував їх як рецензент-поціновувач. Все відкладав «на потім»…
Як людина з немалим досвідом науковця, все більше переконуюся, що постать Володимира Євгеновича належить до НЕПРОМИНУЩИХ явищ нашої науки та культури.
Дякую долі, що ти, Володя, був з нами…", – написав пан Клочек на своїй сторінці у фейсбуці.
Які люди поряд з тобою – розумієш тільки тоді, коли їх не стає... Володимир Панченко з небагатьох незамінних, додала науковиця Ольга Крижанівська.
Читайте також: Почесний громадянин Кропивницького привселюдно освідчився рідному місту в любові
Володимир Панченко: Мрію про пам'ятник, який відображатиме дух і духовну красу Юрія Яновського
Володимир Панченко: Ми з випробувань виходимо сильнішими
Володимир Панченко: Бажано вже сьогодні помічати поряд із собою людей неординарних, надзвичайних
Володимир Панченко: На превеликий жаль, нинішня влада повторює помилки попередньої
